• Як так можна було?!

Зоряна почервоніла від люті.

• Він забрав хліб у власних дітей!
• Ой, не перебільшуй! – Гаркнула свекруха. – Він забрав в тебе квартиру, через суд. Залишив дачу. Що тобі не подобається?
• Ви серйозно!? Ваші внуки вчаться в місті. Всі кружки в місті. Друзі теж з міста. А дача де? В сусідній області, в селі!
• Але ж дах над головою є? Є! – Не здавалася свекруха.
• Там опалення немає! Воду з криниці треба носити. А світло працює лише в одній половині будинку. Це житло? Ви в цьому впевнені? – Зоряне не здавалася.
• Дитино, ти якого дідька сюди прийшла? Мені байдуже на тебе і твої проблеми. Йди розбирайся з моїм сином. Це він твій колишній чоловік, а не я.

Свекруха вигнала Зоряну з квартири. Дівчина ще довго кричала за дверима прокльони, але їй ніхто не відчинив. Тоді вона пішла за дітьми і вже з ними пішла до чоловіка.

Двері, колись її квартири, відчинила молода дівчина. Вона дивилася на Зоряну невдоволеним поглядом.

• Зараз покличу. Тут почекай.

Зоряна залишилась стояти на порозі. Дівчина не могла повірити, що тепер ця квартира не її. Більше не вона тут господарка. Скільки ж часу Зоряна витратила на ремонт цих стін! А шпалери, як старанно клеїла? Меблі теж вона обирала. Тепер це все дістанеться якійсь чужій дівиці, а не їхнім спільним дітям.

Іван з’явився на порозі. Він дивився на Зоряну з під лоба.

• Що ти тут забула?
• А можна вічливіше говорити з матір’ю твоїх дітей?
• Зорь, шо ти хочеш?
• Шо? З яких пір ти говориш «шо»?
• Господи, знову ти мізки колупаєш! Знайшла до чого вчепитися! Кажи, шо треба і йди геть!

Зоряна надула губи.

• Я вимагаю допомоги! Тих аліментів ні на що не вистачає. Ти ж батько! Це твої діти! Чому ти не хочеш ними опікуватися?
• Ой, Господи, Зорь. Йти додому. Ти мене вже дістала. Ходиш сюди кожні вихідні. Набридла вже.

Сказав і закрив двері перед носом Зоряни.

• Зроби ремонт в будинку! Там не можливо жити! Твої діти там хворіють! Який з тебе батько!?

Двері різко відчинилися. Зоряна, від подиву, похитнулася назад. Іван схопив її за воріт сорочки.

• Який я батько?! – Крикнув Іван просто в обличчя Зоряни. – А яка ти матір?! Бігаєш клянчити гроші до моєї мами, замість того, щоб працювати! Постійно тероризуєш мене та Олю! Займися дітьми! Піди на роботу! Зроби, хоч щось, невдахо!

Зоряна йшла додому на ватних ногах. Діти плелися поруч. Вперше дівчина пережила таке приниження. Залишили її ні з чим, хоча вона вкладала свої гроші в квартиру колишнього чоловіка. За свій рахунок Зоряна зробила свекрусі ремонт на кухні. Для цього продала автомобіль, який їй залишили у спадок батьки.

«Яка ти дурепа, Зоряно».

Подумки постійно картала себе. Вона ж хотіла мати справжню сім’ю і для цього робила все. А як їй віддячили?

Питання риторичне.

КІНЕЦЬ.