— Боже, не дарма, значить, гороскопи пишуть. Я ще не вірила, що мені сьогодні випаде рідкісна удача. Треба ж, яка радість! Я ж не сподівалася це ярмо з себе скинути! — бурмотіла вона, сідаючи за стіл, щоб написати «розлучниці» список основних вимог Міті. Не хотілося, щоб дівчинка занадто швидко зрозуміла свою помилку і повернула Мітю назад. Ларисі хотілося встигнути хоча б на пару тижнів у відпустку злітати в повній самоті.
— Як же ви не розумієте, у нас справжні почуття, а у вас — просто звичка! Він сам мені казав, що ви для нього — скоріше друг, ніж дружина. — […]
– Наприклад, я не хочу віддавати подарункові гроші твоїй мамі та сестрі. На мою думку, ми можемо і самі на морі відпочити. І це, до речі, логічно. По-друге, я не хочу нікого, зокрема й тебе, прописувати у своїй квартирі. – Але ж це важливо для сім’ї! Хіба ти не хочеш допомогти моїм батькам у тому, щоб вони отримали більшу пенсію? – спитав Матвій.
Останнім часом мама була задумлива. Прасує білизну, а погляд ніби кудись у простір спрямований. Ліза питає її про щось, вона головою киває, а потім перепитує: – Що ти сказала, Лізо? […]
— Бабо, а навіщо курка в хату забігла і під ліжком сиділа, крила ось так зробила і «ко-ко-ко» говорила? — Це що ж, квочка була? Ах ти ж, Господи, а де вона, Сергійку? — Втекла.
Бабуся цілий день бігала по хаті, вибігала на подвір’я, знову в дім, і так увесь день. Сергійко дивився на метушливу бабусю, підтягнувши штанці, він теж ходив туди-сюди, наче маленький хвостик. […]
Ну ось, прийшли, Тетянко… прийшли… Стій, зараз дідусь Федір все дізнається. Старенький спритно затупотів уздовж паркану, озирнувся, хитро підморгнув дівчині, відсунув дошку в паркані і зник у прорізі. Через три хвилини так само виліз, підійшов до Тетянки, підхопив валізу з сумкою і затупотів далі. На розі їх підхопив вантажний автомобіль, за кермом сидів веселий, усміхнений водій.
Дівчина сиділа на лавочці біля автовокзалу, чекаючи до самого вечора. Вона вже сходила до кулінарії, купила собі смачне печиво та пляшку лимонаду. У дівчини була книга, тож час мав пролетіти […]
Та й дівчата теж вдалися на славу: високі, міцні, рум’яні — справжня врода! Коси завтовшки з руку, очі, як у матері, сині, мов волошки, — словом, писані красуні. Та й посаг за кожну давав Захар багатий, тож від женихів не було відбою
Молодиця згорнувшись клубочком на долівці, захлиналася слізьми, а над нею, мов темна хмара, стояв батько, затиснувши в руці батіг. — Не треба, тату! — голосила дівчина, заплющивши очі й прикриваючи […]
– Раз ви залишили всю спадщину моєму братові, я більше не буду сплачувати ваші рахунки! – Збентежено заявила донька
– Відчиняй! Ми знаємо, що ти вдома! Марина завмерла у вузькому передпокої своєї однокімнатної, притискаючи до грудей телефон. Голос батька за дверима звучав хрипко, вимогливо – так він кричав на […]
…Батько з’явився раптово, ближче до кінця літа. Рита йшла додому з роботи й побачила на лавці біля під’їзду знайому постать
– Дочко, а ми всією родиною післязавтра до Туреччини відпочивати їдемо! – бадьорим і, трохи зарозумілим голосом відрапортував телефоном Дмитро Сергійович. – Вітаю. І що ж тепер? – байдуже відповіла […]
– Я могла б тебе в дитбудинок здати! – кричала мачуха. – Ти не посмієш вигнати нас з квартири…
Павло прожив удівцем два роки, а потім привів у квартиру Наталю і сказав десятирічному синові Мишкові: – Ось тітка Наташа, вона тобі замість мами буде. Слухай її. Тітку Наташу Мишко […]
На станції всі троє мовчали. Потяг ще не приїхав, а діти вже тулилися до бабусі. – Ми ще приїдемо. На Петра. І на Спаса. І на осінні канікули! – сказав Артем. Бабуся змахнула сльозу й махала до останнього, поки вагон не зник за поворотом. А вдома Оленка написала в щоденник: «Село – це круто. Бабуся – найкраща. Наступного разу візьму менше речей. Там і без телефона є життя»
– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат. – Там навіть Wi-Fi нема! Мама зітхнула. Вона вже вдруге […]
Одного “прекрасного” дня Вероніці на роботу зателефонувала схвильована сусідка, яка повідомила дуже неприємну новину. – Десять хвилин тому я бачила з вікна, як Поліна вибігла з під’їзду. З великою валізою та парою сумок. Я ще тоді здивувалась, як вона змогла все донести… але це не важливо! Важливо те, що вона з собою не взяла Андрійка! Я чую, як він плаче, але вдіяти нічого не можу! – Поліна точно не поверталася, – здивована жінка міцно вчепилася в телефон. – Точно! Я від вікна ні на мить не відлучалася!
– Поліно, ну подумай сама! Тобі всього вісімнадцять, ні чоловіка, ні роботи, ні освіти! Куди тобі дитину? – Я вже доросла і сама можу вирішити це питання! – сплеснула руками […]