Юрко прокинувся рано. Він встав з ліжка і зайшов на кухню. Мама вже готувала свою фірмову картопельку з котлетками. Юрко визирнув у вікно і раптом побачив у дворі білу машину зі стрічками та кульками. – Мамо, а хто одружується? – запитав Юрко. – Наталка заміж виходить, – мати глянула на нього з жалем. – Щоо?! – сказав хлопець і миттю побіг до виходу. – Юрко! Не ходи туди! – тільки й гукнула мати. Вона дивилася у вікно, сподіваючись побачити сина. Раптом люди на подвір’ї глянули кудись вгору. Мати застигла від несподіваної здогадки

 

Шкільна пора – пора першого кохання в однокласників, старшокласників, або молодих вчителів. Не оминула вона і Юрка.

Він був звичайним хлопцем, хіба що виглядав молодшим за своїх однолітків.

Він дуже переживав. Годинами стояв перед дзеркалом і вмовляв себе рости швидше.

-Ну чому я не росту? – по-дівочому високим голосом обурювався він.

-Виростеш, не поспішай, – заспокоювала мама.

Як не поспішати? Коли Наталка така красива, і хлопчики, що виглядають дорослішими за нього, проводжають її додому.

-А раптом я назавжди залишусь таким? – зневірившись, закликав Юрко до свого відображення в дзеркалі.

-Що ти, Юрко. Ти обов’язково виростеш, – зітхала мама.

Наталка жила у сусідньому будинку. Худенька, з довгими стрункими ногами, світлим кучерявим волоссям і блакитними очима. Вона зав’язувала волосся у два хвостики над вухами, відкриваючи зворушливо тонку шию.

Але найбільше переживав Юрко через те, що вона була вищою за нього, старшою на рік, і тому не звертала на нього уваги.

Чи не наступного дня після закінчення навчального року, батьки відправили Юрка до бабусі в село, і не слухали жодних заперечень з його боку.

А Наталя з батьками поїхала машиною на море.

-А чому ми ніколи не їздимо на море, як усі? Набридло це село, – обурювався Юрко.

-Хто всі, синку? Ти конкретно когось маєш на увазі? Чим тобі село не подобається? Спи до обіду, гуляй допізна, купайся досхочу. Не розумієш ти свого щастя, синку, – зітхав батько. – А на море, настане час, з’їздиш.

-Гаразд, – неохоче погоджувався Юрко. – Тільки на початку серпня я повернуся.

На початку серпня Наталя повернеться з півдня, але цього він не сказав.

-Швидше б вирости і самому вирішувати, чи їхати в село, чи на море, чи залишитися хоч раз на літо в місті, – думав Юрко.

У селі він ганяв м’яча з хлопчаками, купався досхочу, палив багаття на березі річки ночами.

А ще самозабутньо тягав цілими відрами воду з колодязя. Лазив по деревах, підтягуючись на гілках.

Коли він повернувся перед новим навчальним роком додому, мама з подивом ахнула, побачивши, як син витягнувся.

-Ну, приміряй одяг, я подивлюся, наскільки відгинати штани, – попросила вона.

Піджак не сходився на плечах, а штани стали безнадійно короткими.

-Мамо! – крикнув він і не впізнав свого голосу, що змінився. – Мамо! – радісно повторив він.

-Що кричиш? – мама сплеснула руками. – Потрібно терміново йти в магазин і купувати новий одяг. Боже мій! Виріс як!

Юрко розглядав себе у дзеркалі. Що, справді виріс? Мама стала поруч з ним. І виявилося, що він вищий за неї.

-Юрко! Ти зовсім дорослим став, а я постаріла, – засмучено сказала мама.

-Та ти що! Ти наймолодша! – Юрко обійняв маму за талію і підняв, закружляв по кімнаті.

-Постав мене зараз же! – скрикнула мама.

-Нарешті! – радів Юрко. – А раптом Наталка теж виросла? – І його радість змінилася сумом.

Щодня він тинявся у дворі, чекаючи на неї. Знав, що Наталка ще не повернулася з моря. Вікна квартири вечорами залишалися темними.

І коли приїхала Наталка, він мало не прогледів її, бо грав у м’яч із третьокласником Дмитром з його під’їзду. Наталка вийшла з машини засмагла, схудла і дуже гарна. Волосся на сонці вигоріло і стало зовсім білим. Юрко кинув м’яч і підбіг до неї.

-Привіт! – сказав він, розтягнувши губи в радісній посмішці від вуха до вуха.

-Привіт, – Наталка здивовано розглядала Юрка.

-Ти засмагла. На морі? А я в селі був, – говорив він.

Йому здається, чи вона справді вперше дивиться на нього знизу вгору? Юрко підійшов ближче.

-Я вище! – подумав він і від радості посміхнувся ще ширше.

-Наталка, допоможи речі віднести у квартиру, – гукнула її мама.

-Я допоможу, – Юрко схопив одразу дві великі сумки і поніс до під’їзду.

Він ніколи не був у Наталки вдома. Квартира велика, з дорогими меблями. Піаніно. Він не знав, що вона грає. І килим на підлозі не з незграбними квітами, як у його квартирі, а світло-бежевий. Квартира здалася йому надзвичайно гарною, як і сама Наталка. Хіба могло бути інакше?

-Ходімо в кіно? Там показують… – сказав він, коли всі речі були занесені у квартиру.

-Я дивилася цей фільм на морі.

Посмішка змінилася гримасою розчарування. Він спеціально не ходив у кіно з хлопцями, чекав, щоб запросити її.

-Я із задоволенням піду ще раз, – посміхнулася Наталка, і Юрко полегшено видихнув.

Вони сиділи в темному залі, і Юрко не наважувався взяти її руку. А потім фільм захопив його, і він про все забув.

З кіно поверталися пішки. Юрко розповідав моменти, які найбільш сподобалися, розмахував руками. Притихла Наталка йшла поруч і про щось думала.

-Хочеш морозива? – запитав Юрко.

Вони сиділи за столиком вуличного кафе навпроти один одного. Випадково зустрічалися поглядами, ніяково відводили очі. Юрку було то жарко, то холодно. Серце так голосно стукало, що здавалося, що все кафе чує.

Першого вересня він чекав її біля під’їзду. І коли вона вийшла в нових лакованих туфельках на струнких засмаглих ногах, зі стрічками у волоссі, його охопила ніжність.

Однокласниці теж помітили зміни в Юркові, підморгували, раз-пораз чіплялися до нього. Він їх не помічав. З нетерпінням чекав після уроків Наталку на шкільному подвір’ї. Зрештою, вона вийшла, але не одна, а з довготелесим однокласником.

Радісний настрій одразу зник. Юрко забіг у квартиру, кинув портфель на підлогу, зачинився у своїй кімнаті, лежав на дивані, відвернувшись до стіни, поки не прийшла з роботи мама.

-Як пройшов перший день у школі? Їсти будеш? Ти не заслаб? – занепокоїлася мама.

-Не буду, – відповів Юрко.

Мама вийшла з кімнати, тихо прикривши за собою двері.

Більше Юрко не чекав Наталку біля під’їзду. Демонстративно не дивився в її бік на перервах, спеціально розмовляв з якоюсь однокласницею, яка була закохана в нього.

Так пройшов навчальний рік. Юрко вимахав ще більше. Над верхньою губою намітилися рідкі вусики, якими він дуже пишався. Став гарним та грубим.

Юрко не поїхав на літо у село. Що він маленький? Адже у Наталі випускний. І він до світанку чекав біля вікна, дивлячись у двір.

Нарешті, в передсвітанковому блакитному серпанку він її побачив. Наталка йшла через двір, стукаючи каблучками. Вперше з дорослою зачіскою. А поряд йшов хтось із її однокласників.

Вони стали біля під’їзду.

-Якщо зараз він поцілує її, я не знаю, що буде, – думав Юрко, затамувавши подих.

Вони розійшлися, не поцілувалися. І Юрко погодився поїхати в селао…

…Коли він повернувся у місто, то бовтався цілими днями на подвір’ї, сподіваючись зустріти Наталку. Нарешті він побачив її. Вона йшла з пакетом із магазину.

-Привіт!

-Привіт.

-Як справи? Куди вступила? – поцікавився Юрко.

-В університет, на іноземні мови. А ти вирішив, куди вступатимеш після школи?

-Не знаю поки що, – Юрко знизав плечима. – Ходімо погуляємо?

-Тільки пакет віднесу, – зненацька погодилася Наталка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩