Юля занесла два важкі пакети з продуктами в квартиру і втомлено притулилася до стіни. – Ну де ти ходиш? Вечеряти ми коли будемо? – з кімнати вийшов чоловік. – Переодягнуся і піду готувати, – втомлено відповіла вона. – Давай швидше! Я їсти хочу. Ти і так весь день, нічого не робила, – заявив Віктор. – Як ти смієш таке говорити? – вигукнула вона і заплакала. Раптом Юля витерла сльози, пішла у кімнату і повернулася з якоюсь папкою. – Тримай! – вручила вона її чоловіку. Віктор відкрив папку, дістав якісь документи і ахнув

 

Юля відчинила двері, занесла два важкі пакети з продуктами в квартиру і втомлено притулилася до стіни.

– Юля, ну де тебе носило? Вечеряти ми коли будемо? Дуже їсти хочеться, – з кімнати вийшов позіхаючий чоловік Віктор.

– Мамо, мамо, – прибігла назустріч 6-річна донька Марійка. Я сьогодні на вулиці зачепила футболку, коли грала з подружками. Ось, – дівчинка показала футболку.

– Нічого, зашиємо, – відповіла Юля.

– Мало не забув, Юля. У нас Дмитро тиждень поживе, йому треба допомогти з уроками. Він не знає, як вправу з української зробити. А в мене з навчанням, сама розумієш…

– Вітя, ну ти хоча б сумки з продуктами, поки я переодягнуся, розібрати зможеш?

– Ну це я миттю…

Життя Юлі – нескінченні справи та турботи. Коли вона востаннє відпочивала, не рахуючи 6-годинного сну, дівчина вже й згадати не могла.

Щасливими Юля могла назвати лише перші сім років свого життя. Жила вона з батьками у райцентрі, мала хорошу родину. Все змінилося, коли не стало її матусі.

Вже через чотири місяці батько одружився з Оксаною, пояснюючи такий швидкий шлюб тим, що йому важко справлятися одному з дитиною та домашнім господарством.

Мачуха спочатку непогано ставилася до Юлі, займалася з нею. Того кохання, яке давала Юлі мати, звичайно, не було, але дівчинка до тітки Оксани тяглася.

Ставлення до Юлі кардинально змінилося, коли в її батька і тітки Оксани народилася спільна дитина – син Олег. Тепер тітка Оксана почала чітко розділяти: моя дитина – чужа дитина. Так Юля стала чужою для жінки, яку вже мала намір назвати мамою.

За два роки у Юлі з’явився ще один братик. Дівчинка любила своїх братиків, любила з ними няньчитися.

“Не випереш пелюшки – не будеш няньчитися. А то брудна робота на мені, а ти з ними тільки сюсюкаєшся”, – суворо говорила тітка Оксана.

Юля не відмовлялася. Прати, так прати. Коли тітка Оксана вийшла з декрету, Юлі було дванадцять років. З цього моменту всі домашні справи – прання, прибирання, готування – плавно перекинулися на її тендітні дитячі плечі. А ще до обов’язків Юлі входило з ранку, перед школою, відвести братиків у садок і забрати ввечері.

Нескінченно допомагати, догоджати, дбати. Юля так до цього звикла, що вже сприймала як належне. Іншого життя вона й не знала.

Років із п’ятнадцяти всі однокласниці Юлі стали ходити на дискотеки, одна Юля не ходила. Не до цього їй було, весь вечір вона проводила в домашніх клопотах.

Дівчина розуміла, що всього в цьому житті їй доведеться домагатися самій. Підтримки від рідних чекати не доводиться. Юля добре вчилася, мріючи вступити до інституту в обласному центрі.

Школу Юля закінчила зі срібною медаллю. Такого високого результату дівчина сама від себе не очікувала.

Коли мачуха дізналася, що Юля має намір вступати до інституту в обласному центрі, закотила сварку.

– Ми тебе до кінця життя з батьком утримуватимемо чи що? П’ять років вона вчитися зібралася. Я школу закінчила і одразу пішла працювати. А знаєш чому? Та тому, що совість у мене була. На відміну від деяких… Нас у батьків теж було троє, я старша. І я розуміла, що я допомагати маю, а не дипломи отримувати.

– Тітко Оксана, але це було раніше, а зараз без диплома нікуди…

– Іди працюй на завод, там у нас зараз оператори на лінію потрібні. Якщо хочеш вчитися – переведися на “заочку”. Ні, ну ви подивіться на неї, ні турбот, ні клопоту – у місто вона зібралася…

– Тату, а ти чого мовчиш? – не могла стримати сліз Юля.

– А що сказати, дочко? Оксана права…

– Ну, раз так, тоді в Київ поїду, – вигукнула Юля і вибігла з дому.

Всерйоз слова Юлі ніхто не сприйняв. До цього Юля ніколи характеру не показувала. Але коли, повернувшись додому, дівчина почала збирати речі, Оксана зрозуміла, що ось-ось втратить таку поступливу помічницю ​​.

– Додому не повертайся. Чуєш мене? Провалиш іспити, так і залишайся там. І грошей вислати не проси. Коли нас не стала слухати – забезпечуй себе сама.

Оксана сподівалася, що Юля запереживає, схаменеться і залишиться. Але Юля рішуче вийшла за поріг рідного дому.

В інститут Юля вступила з легкістю. У економічний. Вирішила піти стопами матері та стати бухгалтером.

Юля навчалася та підробляла вечорами. Так, важко. Але іншого виходу вона не мала. Її однокурсниці, що розважаються щовечора, спочатку кликали Юлю з собою. Але потім вирішили, що вона якась дивна, і краще триматися від неї подалі.

– Юля, у тебе, що, батьків нема? Берешся за будь-які підробітки так, що часу на себе не залишається.

– Є в мене батьки, дівчата. Але в них, окрім мене, ще двоє дітей. Тяжко їм, зарплати в нашому містечку невеликі. Та й доросла я вже. Сама прийняла рішення поїхати, сама й повинна себе забезпечувати.

– Юля, ти собі б хоч якийсь одяг прикупила. Ходиш у якихось обносках. Та ще й не зі свого плеча. Тут столиця таки, а не твоє село. Треба покопатися в своєму гардеробі. Що-небудь віддати тобі. Все одно буде краще, ніж те, що ти носиш.

– Я не в селі жила, а у місті – у районному центрі. А одяг… Ось влаштуюсь на постійну роботу, тоді й куплю. Мені зараз за модою ніколи дивитися.

На третьому курсі Юля перевелася на заочку і влаштувалася бухгалтером на підприємство. Там вона познайомилася з Віктором, який був на десять років старшим.

Віктор був педантичний, акуратний і весь такий із себе правильний. Корінний киянин, але цим особливо не хизувався. Знав із десяток завчених, «розумних» фраз. Цим він остаточно підкорив наївну Юлю.

Про те, що Віктор в розлученні і у нього є син Дмитро, Юля дізналася вже після подання заяви до ЗАГСу.

Віктор жив один у двокімнатній квартирі, що дісталася йому від бабусі. Про те, що цю квартиру щодня відвідує свекруха та наводить там свої порядки, Юля дізналася вже після весілля.

Віктор не затримувався більше року на жодній роботі, тому що матуся постійно наспівувала йому, що ця робота не варта його талантів.

До речі, Віктор у всьому слухався маму. Слухав і не заперечував. Зустрівшись із реаліями в новій родині, Юля хотіла піти від Віктора, але дізналася, що вагітна.

Куди їй податися з дитиною? Додому вона точно не повернеться. Тітка Оксана її присороме, засміє. Краще вже тут, з “улюбленою” свекрухою і чоловіком – синочком матусі…

Колишня дружина Віктора – Оля, нерідко приводила до них їхнього сина Дмитра. “Не працюєш, аліменти не платиш – нехай тоді у тебе живе” – говорила вона та залишала Діму на кілька днів, а іноді й на цілий тиждень.

– Йди, від нього. Йди поки не пізно, – казала вона Юлі.

– Та мені і йти нікуди…

– Та що ти собі, чоловіка не знайдеш. Дівчина ти гарна. Одягаєшся, правда, по-старому. Та й зайнятися тобі собою треба. Ти глянь, що в тебе на голові… А брови? Господи…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩