— З того часу, як Олег одружився, зовсім перестав мені допомагати, — Ольга Петрівна з роздратуванням відсунула убік чашку з чаєм, що охолола, і продовжила: — Все витрачає тепер на цю Наталку, а матері вже й не треба нічого.

Вона не пошкодувала свого часу і спеціально приїхала через все місто до Валентини, щоб поскаржитися подрузі на гірку долю самотньої матері.

— Оля, але ж Наталя його дружина. Як чоловік, він повинен її забезпечувати. А тобі відколи не вистачало? У тебе ж пенсія пристойна, сама казала. Та й заощадження водилися, чи все витратила? — Валентину іноді виводили із себе вічні скарги приятельки на нестачу грошей.

Її власна пенсія була набагато меншою, ніж у Ольги Петрівни. І жила вона також без чоловіка. Але їй на життя вистачало, ще й допомагала онукам.

— Ти просто звикла економити на собі, а це неправильно, — у Ольги була своя думка щодо цього. — Насамперед треба думати про себе кохану, а потім уже про інших.

Валентина наївно думала — подруга так думає, бо в неї немає поки що внучат. Але в глибині душі підозрювала: та просто надто егоїстична.

— Я завтра в салон записалася підстригтися. А майстер у мене зовсім недешевий. Ще туфлі одні пригледіла, якраз під мою бірюзову сукню підходять; на один тон темніший. Подзвонила синові, думаю — раптом просто забув мені грошей цього місяця переказати? А він мені заявляє: мамо, вибач, зараз за квартиру розраховуюсь.

– Іпотека – дороге задоволення. Олег молодець, наважився, взяв житло у кредит. Поки ще молоді, зароблять, розрахуються. Я своїм допомагала, чим могла, поки кредит платили. Зараз самі справляються. Тільки онукам на подарунки та гостинці витрачаюся. Якщо правильно розподілити витрати на місяць, вистачає. Як пенсію отримую, одразу продукти необхідні купую, комуналку оплачую. А далі, як доведеться.

— Ну і чого ти своєю економією досягла? У тебе навіть сукні нормальної на вихід немає. Коли востаннє купувала, до сина на весілля? А життя минає, треба й собі пожити. Діти – вони невдячні. Ось Олег — вирощувала його сама, все найкраще для синочка віддавала. А він мене на свою Наталку проміняв. Добре, поїду. Засиділася в тебе.

Ольга Петрівна залишилася незадоволена розмовою, що відбулася. Приїхала за підтримкою, а натомість почула непотрібні вчення, як жити.

Ніхто її не розуміє; ні син, ні найкраща подруга…

Звичайно, вона й сама може дозволити собі ті туфлі. І послуги перукаря сплатить без проблем. Заощадження є. Але що робити, коли вони закінчаться?

До речі, Олег також про них знає. Гроші їм із матір’ю дісталися від продажу бабусиного будиночка. Бабусі не стало, а будиночок лишився. Жити в ньому ніхто не збирався, а залишити порожні — зовсім розвалиться. Ось і вирішили продати.

Син навіть натякав: було б непогано сплатити з тих грошей частину іпотеки. Але Ольга Петрівна вдала, що не почула його прохання. Олег вже не маленький, сам зможе заробити. А ось їй ніхто не дасть.

Олег начебто не образився. Тільки коли раніше їй допомагав, тепер перестав. Говорить, самим ледве вистачає.

Наталя його одягається цілком пристойно. У відпустку нещодавно поїхали. Те, що дружина Олега теж працює і отримує прибуток, Ольга Петрівна до уваги не брала. Було шкода лише себе, кохану. Потрібно було не для сина жити, а влаштовувати особисте щастя. Дивишся, зараз би не чекала подачок. Була б поряд людина, яка про неї дбала.

Сьогодні день зарплати у Олега. Вона звично очікувала, що на телефон прийде сповіщення про суму, що надійшла до неї. Настав вечір, але зарахування на картку так і не надійшло.

Жінка до кінця дня накрутила себе настільки, що вирішила сама зателефонувати і з’ясувати стосунки з сином.

На всі її скарги та докори син простодушно заявив:

— Мамо, якщо тобі не вистачає пенсії, то візьми з тих грошей, що за дім отримали.

Ольга Петрівна остаточно образилася. Заощадження гріли їй душу, вона й думки не допускала, щоб їх торкатися. Хто знає, що завтра чекає? А Олег міг би матері допомогти.

Синовий обов’язок ще ніхто не скасовував.

КІНЕЦЬ.