З Інною ми в шлюбі вже понад одинадцять років. І ось місяць тому ми поскандалили, ніхто поступатись не хотів, тому на емоціях жінка зібрала всі свої речі та поїхала жити до мами з татом.

Я намагався помиритись, тому телефонував декілька разів на день, аби ситуацію вирішити і нам вдалось дійти до спільного знаменника. Щоправда, кохана додому повертатись не захотіла. І тепер я відчуваю себе підлітком, який цілодобово  розмовляє по телефону, листується та надсилає подаруночки поштою.

Батьки Інни проживають у селі. Їхати туди трішки довго, тому ми з дітьми і не їздили до неї. А вона не сильно нас і запрошує. Так минали тижні, а дружина так і не виявила бажання приїхати назад. І мені вже навіть не смішно із ситуації, що склалась, оскільки діти постійно розпитують про маму, а я навіть не знаю, як це все пояснити можна.

Декілька разів я говорив Інні, що хочу, аби вона повернулась додому і ми жили як раніше. Вона погоджується, каже, що ось-ось збере речі і буде тут, але час іде, а нічого не змінюється. Інколи в її настрої щось змінюється і вона пише, що подає документи на розлучення.

Я таким розгубленим ще ніколи в житті не був. Мені хочеться, аби все швидше налагодилось, бо дружину я кохаю. Але останнім часом здається, що вона не хоче повертати стосунки та і почуттів до мене не має. Інакше як пояснити ці витівки?

Може, і справді нам краще розлучитись? Тоді будемо окремо, але хоча б документально. Чи поїхати і перепросити у неї особисто? Навіть не знаю, що робити, бо в такій ситуації себе і уявити не міг ніколи.

КІНЕЦЬ.