Я завжди займала друге місце. І я не лише про шкільні олімпіади, але й про власну сім’ю. Моя сестра живе за кордоном вже багато років і час від часу приїжджає, щоб навідати нас, привезти подарунків і просто побути зі своєю сім’єю.

Як тільки вона ступила на поріг у хаті почалась суцільна метушня. Мати готувала їсти, батько допомагав розібратись із машиною, загалом всі старались, щоб гостям було комфортно.

Потім ми ще й їздили в гості, що похвалитись досягненнями улюбленої доньки і вислухати щирі захоплення її життям.

Увесь час, що сестра була в нас, мама з батьком місця собі найти не могли. Постійно грались зі внуками, порались на кухні і догоджали всіма силами.

А коли настав час їм повертатись додому, то тато ще й грошей в дорогу дав, а мама наготувала різних страв. І сестра поїхала. Всі дуже засумували.

А ввечері матері знову стало погано, попросила мене приготувати вечерю. Вона хворіє в мене, але два тижні, поки сестра гостювала, вона була повна сил. А чоловіка мого відправили замітати подвір’я, бо у батька хворі коліна, які знову дали про себе знати.

Ми звісно зробили все, що нас просили, але мені так сумно стало.

Ми з чоловіком переїхали до батьків одразу після весілля. Не тому, що не мали змоги купити власну квартиру, а тому, що батьки просили допомоги. І відколи ми тут, мама з батьком майже нічого не роблять.

Постійно жаліються на старість і на хвороби, а господарство лягло на наші плечі. Сестра приїжджає не часто, але коли це трапляється, всі проблеми зникають як за помахом руки. Батьки і секунди не відпочивають.

Я спершу не звертала на це уваги, але тепер шкодую, що не розпочала власне життя, окремо від батьківського дому. Ми робимо все, щоб забезпечити батькам спокійну старість, а нас нібито й не помічають.

Більше турбуються про тих, хто далеко, а не про тих, хто все життя про них піклується. Зараз ми уже не знаємо, що робити, адже коштів на переїзд немає, бо ми все вклали у батьківський дім. Але й жити так я більше не хочу.

КІНЕЦЬ.