Як же мені набридли родичі зі своїми вічними порадами! Живу я своє щасливе життя і нікого не чіпаю. Так, мені тридцять три роки, я незаміжня, дітей у мене немає. Але хіба це траrедія? Обов’язково потрібно було, як моя двоюрідна сестра Люда, наро дити в шістнадцять незрозуміло від кого і засісти вдома?

Такий сюжет мені зовсім не до душі. Я такого і ворогові найлютішому не побажаю. Це ж така нудьга, вважай, що все життя нанівець, загубилося життя десь у смердючих памперсах. Ви не подумайте, я не чайлдфрі, як би це нині модно не було б. Я до дітей лояльно ставлюся, та й заміж хочу, але не за кого попало.

Я жила, впевнена в тому, що моя доля мене знайде. Відучилася спокійно в Інституті, знайшла хорошу роботу, потихеньку накопичила на квартиру. Так, не в кращому районі, але за те своя! На новосілля до мене прийшли сусіди і відразу розповіли всі останні чутки району. Майже всі сkаржилися на Таїсію Ігорівну з третього поверху.

Говорили, що вона сkандальна персона, яка шукає привід, щоб посваритися. Чесно скажу, я плітки не люблю, не дуже прислухалася, але це все-таки запам’яталося. Особисто поспілкуватися з Таїсією мені видався виnадок тільки через кілька місяців. Я просто багато працюю і рідко буваю вдома.

Був пізній вечір, я жінку відразу впізнала. Вона сиділа біля під’їзду і плакала. Я не змогла пройти повз, хоча не хотілося нариватися на неприємності. — У вас щось трапилося? — Двері зачинилися, я на вулиці залишилася. Добре, що ночі зараз теплі і до мене рано онук пови нен прийти. Ну залишати стару людину вночі на вулиці не варто, тому я запросила її до себе. Увечері за чашкою чаю ми розговорилися. Таїсія виявилася дуже приємною жінкою.

Просто вона порядок любить, тому з сусідами не може знайти спільну мову. Вранці онук Таїсії особисто прийшов, щоб мені віддячити. Онук виявився високим, зеленооким красенем. А я ж казала, що моя доля мене знайде!