У нас завжди була чудова сім’я, та роки беруть своє, батьки не молодшають. Не так давно померла моя матуся, а недавно і тата забрали в лікарню з інсультом. Буває, що люди переживають такі хвороби менш жахливо, а от у мого батька паралізувало ноги.

У мене було своє житло, проте після такої біди довелося переїхати до татка. Та я й не сильно засмутився. Звідти мені й на роботу швидше ходити. Тож почали суміщати приємне з корисним. Тато, звичайно, міг сам із всім справлятися, та все одно я не хотів залишати його самого. Мало що там може трапитися.

Моя дружина навіть згодилась покинути роботу, щоб допомагати нам у всьому, підтримувати домашній затишок. Спочатку всім нам було дуже важко звикнутися з новим життям. Та, на щастя, останнім часом все почало налагоджуватися.

Нещодавно до батька прийшов давній друг. Ми трішки приготували їм до столу і пішли в кімнату, щоб не заважати. Розмова, напевно, заладилась, адже крізь тонкі стіни доносився сміх, жваві діалоги. Тоді я мусив їхати на роботу, а Оксанка з дітьми лишилась вдома. Коли я йшов, то в коридорі поспілкувався з сім’єю, а тоді грюкнув дверима. От, мабуть, тато і подумав, що це ми всі кудись поїхали. І почалося найцікавіше:

– Знаєш, Вітю, мені вже так набридло це життя. Думаєш, вони з великої любові мені тут догоджають? Все нині вирішують гроші. На халяву можна помитися, побритися, світло крутити, ніби ми мільйонери. Та й на продукти гроші я даю, а вони їдять як не в себе. А ще якщо говорити про цю невістку. Їсти не наготує, а як наготує, то в рот взяти неможливо. З роботи звільнилась, сидить тільки гроші сина витрачає направо й наліво.

Це ті слова, які передала мені моя дружина. Хоча я здогадуюсь, що це було далеко не все. Адже вона не любила давити на жалість, скандалити, виставляти претензії. А от претензії батька я взагалі не міг зрозуміти. За комунальні послуги ми платимо самі, продукти теж купую із своєї зарплатні. А те, що він віддає нам свою пенсію, не означає, що ми витрачаємо їх. Всі кошти ідуть суто на збереження.

Хто зна, коли знову трапиться біда. Та от найбільше з усього мене ображає наклеп на кохану. Вона постійно на кухні. Готує купу смаколиків, догоджає кожному члену сім’ї. Спочатку дійсно виходило не дуже смачно, та коли з’явились діти, то вона пішла на курси і значно підвищила свої навички. Тепер, що не прийом їжі, то свято.

Після цього інциденту Оксана довго плакала, а я не витримав, сказав збирати речі і переїжджати додому.  Краще вже буду навідувати його час-від-часу, ніж терпіти ось такі знущання.

КІНЕЦЬ.