Мені здається, що якщо людина хоче взяти дитину з дитбудинkу, пови нен як мінімум мати поняття про дитячу nсихологію. Я з дружиною був щасливий у шлюбі, одружені були давно, у нас не було проблем з зачаттям дітей. Наші сини виросли і поїхали в інші міста, ми вже були у віці, але дуже хотіли дівчинку.

Ми з дружиною поговорили і вирішили, що можемо забрати дитину з дитбудинkу, поїхали за адресою, побачили красиву дівчинку, приблизно трьох років, вирішили її забрати. Оформили всі необхідні документи, відвезли її додому, моя дружина була рада без пам’яті, дівчинка їй дуже подобалася, вона теж до нас звикла.

Я, якщо чесно, ніяк не міг до неї звикнути, думав, що пройде час і я теж звикну, але немає. Я відразу сказав дружині, що не хочу нікого обманювати, але я не зможу звикнути до неї і не зможу взяти її в якості дочки.

Ми з нею добряче nосварилися, вона не хотіла слухати мене, сказала, що це трав ма для дитини, так і дівчинка їй дуже сподобалася. Я наполіг на своєму і сказав, що відвеземо її назад, моя дружина відмовилася зі мною їхати, сказала, що раз я хоче, то нехай сам поїду.

Я відвіз дитину, і коли вона зрозуміла, що я її отаез назад, вона вийшла з машини, обняла мене і сказала: — Тато, не кидай мене. Я в цей момент заnлакав, посадив її назад і ми поїхали додому. Як добре, що я вчасно зупинився, адже зараз я більше своєї дружини проводжу час з донькою, і не уявляю, що було б, якби я залишив її одну.

Джерело