Багато років тому я гостювала у родичів в селі. Ну, як в селі: досить-таки розвинений населений пункт. Там навіть було кілька 5-поверхівок. Перед тим, як поїхати, я довго думала, які речі взяти з собою в поїздку.

Природно, про звичні туфлі на підборах потрібно було забути. Прийшла до висновку, що запхаю в сумку кілька футболок, джинси, найпростіше плаття і туніку.

Думала, не варто бентежити сільських людей своїми вишуканими нарядами, але уявити собі не могла, що в сучасних селах у людей практично той же гардероб, що і у міських жителів. Так ось, сиділи ми за столом, а потім тітка запропонувала мені піти в магазин. Пішла збиратися, дивлюся, тітка одягає гарну сукню і туфлі. Запитувати: — Тітко, ти куди так вбралася?

— Так, ми ж в магазин йдемо. Не попрусь же я туди в домашньому халаті? Я не звернула на неї уваги, думала – випендрюється переді мною. Коротше, йшли ми по вулиці, і мене не покидало відчуття, що одягнена я прям як селючка в класичному розумінні цього слова.

Та ж сама історія повторилася в магазині: поkупці оглядали мене з ніг до голови якимось жалюгідним поглядом. У якийсь момент до тітки підійшла знайома і каже їй: — Це твоя племінниця з міста? — Так. — А що вона одяглася як колгоспниця? — Сама ти колгоспниця. Нормально вона одягнена.

Мені аж смішно стало від цієї ситуації. Тітка підійшла до мене і переказала діалог, хоча я все прекрасно чула. — Ой, мені все одно, тітко, пішли додому. Повернувшись в місто, заради експерименту вирішила піти в магазин в тому самому одязі, що був на мені в селі. Так ніхто на мене навіть уваги не звернув. Тепер сиджу і думаю, де більше модниць.

КІНЕЦЬ.