Надія Пилипівна йшла з магазину з важкими сумками продуктів. У неї якраз закінчилися і соняшникова олійка, і сіль, і крупи… Ну і сходила б по продукти два рази! А то ж ні – набрала дві важкі сумки, полінувалася! Кректячи, вона піднялася сходами ґанку і забарилася перед дверима з кодовим замком. Ключі було ніяк не дістати з кишені – руки зайняті сумками. – Коли не треба, двері не встигають зачинитися, як їх знову відчиняють! А коли треба, то не дочекаєшся! – зітхнула Надія. Раптом двері відчинилися й Надія Пилипівна ахнула від несподіванки

 

Надія Пилипівна йшла з магазину, згинаючись під вагою сумок.

У неї закінчилися і соняшникова олійка, і сіль, і крупи…

Ну і сходила б по продукти два рази, а то ж ні, набрала дві важкі сумки, полінувалася бігати туди-сюди!

Кректячи, вона піднялася сходами ґанку і забарилася перед дверима з кодовим замком.

Ключі було ніяк не дістати з кишені – руки зайняті сумками.

Надія кілька секунд стояла й розмірковувала – поставити сумки на брудний цемент ґанку і дістати ключі з кишені, чи дочекатися когось, хто зайде чи вийде з під’їзду.

Надія Пилипівна озирнулася. Охочих увійти в під’їзд не виявилося.

-Коли не треба, двері не встигають зачинитися, як їх знову відчиняють! А коли треба, то не дочекаєшся, ось як зараз! – зітхнула Надія.

Сумки з продуктами були важкі…

Раптом кодовий замок просигналив, і двері відчинилися і Надія Пилипівна ахнула від несподіванки.

Під ноги Надії Пилипівні кинувся з гучним гавканням маленький кудлатий песик. Надія Пилипівна підскочила на місці і випустила сумки. У них щось тріснуло.

Вона сплеснула руками…

Собачка й сама злякалася, вирячила очі й позадкувала до ніг господині.

В одному з пакетів тріснула пачка з молоком, і біла калюжка почала швидко розтікатися по цементу.

Собачка гавкнула пару разів, тепер уже на молочну калюжку, що підповзала до її ніг, і почала пити молоко…

-Фу, Берта! Не можна. Бруд! Фу! – смикала господиня за повідець, намагаючись відтягнути собаку від калюжки.

Берта вперлася всіма чотирма лапами і продовжила пити, не звертаючи жодної уваги на крики господині.

Тут Надія Пилипівна отямилась і заявила:

-Чого це бруд? Молоко свіже, щойно куплене, хай п’є, що вже тепер.

І таким поглядом зміряла господиню, що та ніяково опустила очі.

Ви б її на руках із під’їзду виносили, чи що.

Собачка, тим часом, напилася і позадкувала назад, обтрушуючи підмочені лапки і мордочку. Надія Пилипівна подалася назад від бризок і мало не послизнулась з ґанку.

-Весь двір в собаках! Скаргу напишу! – гнівно вигукувала вона.

Собачка раптом загарчала і стала на захист господині.

-Ось я тобі! – Надія Пилипівна помахала песику пальцем.

Берта заскавчала, сховалась за ногу господині, і виглядала звідти чорними очима-намистинками.

-Та приберіть її від мене! – скривилася Надія Пилипівна.

Господиня не стала чекати, підхопила на руки собачку, що впиралася, і швидко зійшла з ґанку.

Надія Пилипівна, охаючи, почала піднімати пакети. З них капало молоко.

Тут двері під’їзду відчинилися, і сусід Микола, чоловік років сорока, ступив начищеним черевиком прямо в молочну калюжу.

Він відступив назад, затрусив ногою, точнісінько, як песик, і загомонів:

-От же ж! Нові туфлі забруднив. Попереджати треба. Який бруд розвели! – він тримав ногу на вазі і розглядав завдані збитки.

-Це зовсім не бруд. Я найдорожче та найсвіжіше молоко купую, – ображено заявила Надія Пилипівна. – Ви б під ноги краще дивилися. Ох, все промокло. Ну що ж це таке…

В цей момент з найближчих кущів зʼявилася Берта і знову загавкала, тепер уже на Миколу.

-А ну вас! – махнув він рукою і попрямував геть.

-І навіщо тільки заводять таких собак? Толку ніякого, один шум. Ні, треба написати скаргу, куди слід.

Надія Пилипівна все ніяк не могла заспокоїтися і бурчала, піднімаючись сходами на свій поверх, залишаючи позаду доріжку з білих крапель.

-Всі продукти мені споганила. Налякала, – бубоніла Надія Пилипівна, дістаючи з пакетів мокрі продукти.

З того часу вона довго прислухалася, перш ніж відчинити двері під’їзду.

Входила вона обережно, з острахом, як раптом знову назустріч вискочить собачка…

…Минуло два тижні. Надія Пилипівна поверталася з магазину й побачила швидку допомогу біля свого під’їзду. Не полінувалася, постукала у вікно водієві:

-Чого став прямо біля дверей? По кущах лізти, чи що?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩