Віктор з дружиною Юлею та доньками Олею та Надею відпочивали на морі. – Давай, ще у цей магазинчик зайдемо, – сказала Юля до чоловіка. – Давай, тільки дівчат покличу. – Оля, Надя ходіть сюди. За хвилину підбігла Оля. – А сестра де? – запитав батько. – Он там стояла, а зараз її немає, – схвильовано сказала Оля. – Як нема? – здивувався батько. Всі почали шукати Надю, але її ніде не було, як раптом Оля помітила щось дивне

 

– Як же все-таки чудово, що ми вирвалися всі разом відпочити! На дачі, звісно, ​​теж добре. Але на морі зовсім інша атмосфера. Свята та відпочинку, а не теплиць і грядок. Вітю, давай ще ось у цей магазинчик зайдемо, до сніданку щось купимо. Ну не знаю, сирки може, булочки, ковбаски. Додому все віднесемо і на набережній у кафе посидимо, повечеряємо. Під шум моря. Так, діти?

– Так, мамо, – Оля доїдала напіврозтануле морозиво. Воно капало на асфальт та на нову сукню. – Вітя, ти глянь, та вона вся вимазалася, ну ти тільки подивися! Та доїш його одразу вже, ось, на тобі вологу серветку, витирайся! Вітя, а де Надя? Напевно, теж вся в морозиві?

– Тільки тут була. Вона від морозива відмовилася. Вату солодку захотіла. А вата в неї на землю впала. Он Надя, біля ліхтарного стовпа стоїть, губи дме.

– Надяя-я, іди сюди! Іди зараз же. Не підеш? Ну, а хто винен, що ти вату впустила? Іди швидше, ми в магазин зайдемо, а потім у кафе, купимо смачненького. Ну, йдеш? Надю, ну давай, рухай ніжками!

– Юлю, та відстань від неї! Ти знаєш її характер. Відвернися і вдамо, що ми йдемо. Одразу прибіжить, ось побачиш. Оля, йдемо потихеньку. Що Надя, Надя нас наздожене, куди вона подінеться.

Юля з Вітею та старшою донькою Олею неквапом пройшли кілька кроків і дійшли до крамнички. Але Надя їх так і не наздогнала.

– Ось характер! – Віктор повернувся. – Надя, ти що, за стовпом сховалась? Швидко йди сюди!

Але Наді ніде не було! Юля захвилювалася – де мала? На освітленому ліхтарями тротуарі її не було.

Віктор кинувся назад, зазирнув за смугу вічнозелених кущиків – нема. Юля розгубленим поглядом обвела вулицю:

– Ви не бачили дівчинку? Дівчинка шести років, Надя, ось тут біля ліхтаря стояла щойно! Ви не бачили? У шортах та футболці з ведмедиками, у білому капелюшку. Не бачили?

Оля розгублено дивилася на всі боки – де ж її сестра? Надя звичайно любить покапризувати, але не настільки:

– Мамо, може Надя до магазину зайшла? Може зайшла і сховалася, га мамо?, – Оля теж занепокоїлася за сестричку. Надя хоч і шкодить іноді, але це вона просто втомилася і через солодку вати засмутилася. А так вона дуже гарна. Вона для Олі завжди у тата цукерки випрошує. І хоча Олі вже дев’ять, але вони з Надею граються разом. Особливо Оля любить із нею у школу грати. Вона садить ляльок і ведмедиків на стільці. А в середину садить Надю. І потім пояснює їм уроки та починає викликати по черзі. А Надя за всіх відповідає. Так вона і рахувати, і писати, і читати навчилася. Мама з татом їх дуже хвалили. А ще вони ввечері довго базікають. А коли тато приходить перевірити, вони вдають, що сплять. Батька легко обдурити, це не мама.

– Надя, виходь, ти де, сестричко?, – з відчаєм у голосі гукала Оля.

І раптом вона побачила дивне. Біля магазинчика з кольоровими вітринами, що світяться, раптом прямо в стіні з’явилися маленькі дверцята, що світяться. Дверцята відчинилися і заграла напрочуд гарна музика. Оля застигла від подиву. Повз пробігали якісь відпочиваючі. Хтось вигукував щось один одному. Звучала весела музика, як завжди буває на курорті. Але Оля нічого цього не бачила та не чула. Вона заворожено дивилася, як повільно відкриваються маленькі дверцята, що світяться, в стіні. І під неймовірно гарну музику виходить… Надя. А що це в Наді в руках? Надя обернулася і помахала комусь. Дверцята так само повільно зачинилися і зникли в стіні. Але Оля встигла помітити, як за дверима промайнуло щось біле.

– Дивись, що в мене!, – Надя тримала у руці білу пір’їнку.

– Ти де була? Мама з татом тебе шукають, – Оля підбігла до сестрички.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩