Віктор привіз наречену в село до бабусі, знайомитися. – Бабусю, це Аліна, – представив він дівчину бабі Валі. – Дочекалася, – усміхнулася баба Валя. – Ну, йдемо до столу. Молоді зайшли на кухню. На столі стояла смажена картопля з котлетками. – Зараз я ще салат дороблю. Аліно, сходи на город кропу з петрушкою свіжого скубни, – попросила бабуся дівчину. – Добре, – Аліна встала і пішла. Дівчина повернулася за хвилину. – Ось тримайте, – вона простягла бабусі жменю зелені. Валентина подивилася на зелень і аж присіла від подиву

 

– Ти зрозумій, Вітя, не потрібна нам міська, – застерігала внука бабуся Валя, посуваючи ближче рум’яні пиріжки. – Ти їж, їж, напрацювався, помічник! І тобі міська не потрібна, адже ти сам подумай! Ну хіба вона зможе за чоловіком доглядати? Ти ось огірочки мої малосольні любиш? А пиріжки? Ааааа! Ось як. А міські – вони нічого такого не вміють. Вони тільки вбираються, книжки читають, та розважаються! Ось ти зараз мені картоплю підгорнув, помідори підв’язав, золотий ти мій онучок! А була б у тебе дружина наша, сільська, вона б одразу й моркву, і буряк мені прополола. Я то поки, звичайно, і сама впораюся, але з міською жити дуже важко.

– Бабусю, дякую, дуже смачні пиріжки, і борщ був смачний, давно такого не їв. Та ти не хвилюйся, немає в мене на прикметі поки що дівчини. І одружуватися я поки що не збираюся. А як зберуся, обов’язково все зроблю так, як ти мені кажеш, – посміхнувся Віктор. Допив компот із малини та смородини, – як же смачно, бабусю. Поїхав я, час мені. Наступних вихідних батьки одні приїдуть, я не зможу.

– Ой, дивись, Вітя, мудруєш щось, відчуваю. Не договорюєш. Думаєш, баба старенька вже і  нічого не розуміє?

– Та ні, бабусю, – розсміявся Віктор, – Ти все розумієш, я ж знаю, що ти мені тільки хорошого хочеш. У мене, правда, є важливі справи. Ну все, дай поцілую, поїхав я, бо затори на дорогах будуть. Неділя ж, всі через місто повертаються.

Віктор трохи лукавив. Йому подобалася одна дівчина з технічного відділу Аліна Микитенко. Вона прийшла нещодавно після інституту. І Віктор ніяк не міг знайти привід із нею познайомитися. По роботі вони не перетиналися.

І коли було вирішено всім колективом у вихідні їхати на екскурсію, Віктор зрозумів, що це шанс. Потихеньку він дізнався, що Аліна теж їде.

Так і сталося, вони познайомилися. Аліна теж помітила цього хлопця, ловила його погляд. І їй він був симпатичний.

Віктор тепер щодня проводжав Аліну після роботи. І одного разу вона запропонувала:

– Зайдеш? Нічого такого, батьки вдома. Просто мама тут якось запитала, чи я не закохалася? Приходжу пізно, іноді із квітами. Хотіла познайомити тебе, ти не проти?

– Я ні, не проти, – Віктор підійшов до Аліни так близько, і запитав. – А ти. Що ти відповіла мамі? Ти закохалася? Сподіваюся, це мені не здається? Тому що я закохався точно. Тому йдемо знайомитись з твоєю мамою.

– І з татом, – Аліна трохи відсунулась від Віктора. Він помітив, і посміхнувся, – Ну звісно, ​​і з татом.

Батькам Аліни Віктор сподобався. Всі за нього. Зібраний, привітний, і з Аліною вони мають багато спільних інтересів. Працюють разом.

Батькам Віктора Аліна також сподобалася, і справа пішла до весілля.

І тут Віктор згадав про свою улюблену бабусю.

– Аліна, а давай до моєї бабусі з’їздимо. Так, саме до тієї, до якої я допомагати і в гості їжджу до села. Якщо я тебе до весілля з нею не познайомлю, вона образиться. Тільки бабуся моя завжди хотіла, щоб у мене була дружина із села. Уявляєш? – Віктор засміявся.

– А я міська, – Аліна усміхнулася, – не підходжу я тобі. І батьки мої міські. У мене навіть бабусі в селі ніколи не було. Я так подругам заздрила, котрі на літо до бабусь їздили. А я завжди їздила до дитячого табору! Не сподобаюся їй.

– Не хвилюйся, поїхали, – засміявся Віктор, – ти їй точно сподобаєшся, я відчуваю.

Але Аліна до поїздки все ж таки постаралася одягнутися так, щоб хоча б цим бабусі сподобатися.

Вона звикла в джинсах ходити, але одягла спідничку з кофтиною. Віктору, між іншим, дуже сподобалося.

Бабуся зустріла онука з нареченою привітно.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩