Віктор привіз наречену в село до бабусі, знайомитися. – Бабусю, це Аліна, – представив він дівчину бабі Валі. – Дочекалася, – усміхнулася баба Валя. – Ну, йдемо до столу. Молоді зайшли на кухню. На столі стояла смажена картопля з котлетками. – Зараз я ще салат дороблю. Аліно, сходи на город кропу з петрушкою свіжого скубни, – попросила бабуся дівчину. – Добре, – Аліна встала і пішла. Дівчина повернулася за хвилину. – Ось тримайте, – вона простягла бабусі жменю зелені. Валентина подивилася на зелень і аж присіла від подиву

– Ти зрозумій, Вітя, не потрібна нам міська, – застерігала внука бабуся Валя, посуваючи ближче рум’яні пиріжки. – Ти їж, їж, напрацювався, помічник! І тобі міська не потрібна, адже ти сам подумай! Ну хіба вона зможе за чоловіком доглядати? Ти ось огірочки мої малосольні любиш? А пиріжки? Ааааа! Ось як. А міські – вони нічого такого не вміють. Вони тільки вбираються, книжки читають, та розважаються! Ось ти зараз мені картоплю підгорнув, помідори підв’язав, золотий ти мій онучок! А була б у тебе дружина наша, сільська, вона б одразу й моркву, і буряк мені прополола. Я то поки, звичайно, і сама впораюся, але з міською жити дуже важко.

– Бабусю, дякую, дуже смачні пиріжки, і борщ був смачний, давно такого не їв. Та ти не хвилюйся, немає в мене на прикметі поки що дівчини. І одружуватися я поки що не збираюся. А як зберуся, обов’язково все зроблю так, як ти мені кажеш, – посміхнувся Віктор. Допив компот із малини та смородини, – як же смачно, бабусю. Поїхав я, час мені. Наступних вихідних батьки одні приїдуть, я не зможу.

– Ой, дивись, Вітя, мудруєш щось, відчуваю. Не договорюєш. Думаєш, баба старенька вже і  нічого не розуміє?

– Та ні, бабусю, – розсміявся Віктор, – Ти все розумієш, я ж знаю, що ти мені тільки хорошого хочеш. У мене, правда, є важливі справи. Ну все, дай поцілую, поїхав я, бо затори на дорогах будуть. Неділя ж, всі через місто повертаються.

Віктор трохи лукавив. Йому подобалася одна дівчина з технічного відділу Аліна Микитенко. Вона прийшла нещодавно після інституту. І Віктор ніяк не міг знайти привід із нею познайомитися. По роботі вони не перетиналися.

І коли було вирішено всім колективом у вихідні їхати на екскурсію, Віктор зрозумів, що це шанс. Потихеньку він дізнався, що Аліна теж їде.

Так і сталося, вони познайомилися. Аліна теж помітила цього хлопця, ловила його погляд. І їй він був симпатичний.

Віктор тепер щодня проводжав Аліну після роботи. І одного разу вона запропонувала:

– Зайдеш? Нічого такого, батьки вдома. Просто мама тут якось запитала, чи я не закохалася? Приходжу пізно, іноді із квітами. Хотіла познайомити тебе, ти не проти?

– Я ні, не проти, – Віктор підійшов до Аліни так близько, і запитав. – А ти. Що ти відповіла мамі? Ти закохалася? Сподіваюся, це мені не здається? Тому що я закохався точно. Тому йдемо знайомитись з твоєю мамою.

– І з татом, – Аліна трохи відсунулась від Віктора. Він помітив, і посміхнувся, – Ну звісно, ​​і з татом.

Батькам Аліни Віктор сподобався. Всі за нього. Зібраний, привітний, і з Аліною вони мають багато спільних інтересів. Працюють разом.

Батькам Віктора Аліна також сподобалася, і справа пішла до весілля.

І тут Віктор згадав про свою улюблену бабусю.

– Аліна, а давай до моєї бабусі з’їздимо. Так, саме до тієї, до якої я допомагати і в гості їжджу до села. Якщо я тебе до весілля з нею не познайомлю, вона образиться. Тільки бабуся моя завжди хотіла, щоб у мене була дружина із села. Уявляєш? – Віктор засміявся.

– А я міська, – Аліна усміхнулася, – не підходжу я тобі. І батьки мої міські. У мене навіть бабусі в селі ніколи не було. Я так подругам заздрила, котрі на літо до бабусь їздили. А я завжди їздила до дитячого табору! Не сподобаюся їй.

– Не хвилюйся, поїхали, – засміявся Віктор, – ти їй точно сподобаєшся, я відчуваю.

Але Аліна до поїздки все ж таки постаралася одягнутися так, щоб хоча б цим бабусі сподобатися.

Вона звикла в джинсах ходити, але одягла спідничку з кофтиною. Віктору, між іншим, дуже сподобалося.

Бабуся зустріла онука з нареченою привітно.

На столі чай, цукерки, домашні пиріжки. Картопля смажена із котлетками. Бабусиними, фірмовими.

– Нарешті ти, онучечку мій, не один приїхав. Та й з такого приводу важливого, ось порадував. Тепер може і до правнуків доживу, коли ти мені таку чудову дівчину привіз познайомитись.

– Бабуся, це Аліна, ми з нею разом працюємо. Ми кохаємо одне одного і вирішили одружитися. Приїдеш до нас на весілля? Я тебе до нас сам за день до весілля машиною привезу. Без тебе ж і весілля буде не правильне, ти ж знаєш, бабусю!

– Давайте краще поїмо, а потім і поговоримо. Аліночка, мила, я зовсім забула, сходи на город кріп з петрушкою свіжий скубни до столу. Бачила, де грядки? А мені тут поки що Вітя стіл до дивану посуне.

– Добре, Валентино Ігорівно, із задоволенням, – Аліна відразу ж встала. Їй дуже хотілося  бабусі сподобатися. Адже Аліна бачила, як для її коханого бабуся дорога.

Вона вийшла і досить швидко повернулася з пучком зелені. – Ось Валентина Ігорівна, будь ласка.

Бабуся Валя накришила зелень у салат. – Ну, дітки, за стіл. Все домашнє, огірочки солоні, картопля.

За столом вони розмовляли, Аліна розповідала про свою сім’ю. На всі запитання, розпитування дуже доброзичливо відповідала.

На прощання бабуся Валя перехрестила їх:

– Будьте щасливі, діти. Я до вас на весілля обов’язково приїду.

Аліна пішла в машину, а Вітя забарився. Бабуся пообіцяла варення їм дістати із собою малинового. Алінці дуже сподобалося.

– Ну, що бабуся, як тобі моя наречена, сподобалася?, – обережно запитав він у бабусі.

Валентина Ігорівна хитро примружилася:

– Сподобалася, Вітя. Красива. Фігура хороша. І одягнена добре, у спідничку з кофтиною. Не те, що зараз дівчата багато хто в штанях з дирками ходять.

А те, що Аліночка твоя замість зелені до столу бадилля від моркви нарвала. Видно сільського життя вона й не нюхала!

Зате старалася, побігла одразу, не вередувала. І розмовляла зі мною з повагою. По-людськи. Сподобатися мені хотіла, а значить любить тебе вона, онучку мій Вітя. Гарну ти дівчину зустрів. А це найголовніше.

А про те, що не потрібна нам невістка міська, то пожартувала я. Головне, щоб людина була хороша, добра, та почуття між вами були. І щоб йшли ви, рука об руку по життю, яке б воно не було, а завжди разом!

Так що, Вітя, чекаю я тепер ваше весілля, та правнуків. Дякую, онучку. Ось радість яка!

Джерело