– Ми, свахо, з Вами так не домовлялися, Ви нас на сватанні запевнили, що забезпечите наших дітей житлом, – заявила мені моя сваха по телефону.

Від несподіванки я аж не знала, що мені відповісти. П’ять років тому моя донька вийшла заміж. Я і справді пообіцяла, що по можливості забезпечу наших дітей житлом. Але, нажаль, не завжди так стається, як ми собі це уявляємо.

Весілля нашим дітям ми зробили шикарне, і відразу після цього я поїхала в Італію на заробітки, бо була у великих боргах. Гроші на весілля я позичила, щоб не осоромитися перед майбутніми родичами, а з весільних конвертів гроші я теж не наважилася забирати, бо сваха запропонувала залишити все молодятам. Тому я за кордон і поїхала.

Донька з зятем спочатку в селі жити не хотіли, вони поїхали в місто, зняли собі квартиру, і стали чекати, коли я їм придбаю власне житло.

Я все порахувала, і сподівалася, що після того, як я поверну борг, я за років 3-4 зможу назбирати на квартиру молодим. Але останнім часом мені щось не дуже щастило з роботою і з заробітками, тому на квартиру грошей у мене ще немає.

Тим часом, сваха, яка теж все порахувала, останнім часом взялася телефонувати мені в Італію, і питати, коли ж я нарешті ту квартиру куплю?

Я їй спочатку спокійно пояснила, що всієї суми у мене, поки-що немає, і запропонувала їй, щоб ми скинулися.

– Свахо, давайте я дам половину грошей, Ви з чоловіком половину, і так справа рушиться, – кажу.

Моєю пропозицією сваха була відверто обурена, вона нагадала мені, що я взяла на себе зобов’язання забезпечити дітей житлом.

Тут я вже не витримала, і питаю:

– З мене квартира, нехай. А ви що дали?

– Сина свого вам дали, – не розгубилася вона.

Мені філософія цих людей зовсім не зрозуміла. Вони вважають, що саме я маю купити квартиру, бо я на заробітках. Але ж сват мій теж багато років був за кордоном, але вони і досі живуть в старій невеличкій двокімнатній квартирі, разом з своїм молодшим сином. Брат зятя ще не одружений.

Куди вони всі ці роки дівали гроші, мені не відомо. Бо ні квартири, ні машини вони за 15 років сватового заробітчанства вони не придбали. Зате мої гроші вони швидко порахували.

– Не можете зараз купити квартиру, то продавайте свій будинок в селі, і квартиру молодятам купуйте. Діти наші і так там жити не будуть, – радить мені сваха.

– А де я жити буду, коли повернуся? – питаю.

– Купите собі однокімнатну квартиру, або щось придумаєте, – каже вона.

Якщо говорити відверто, то я і справді планувала купити квартиру нашим дітям, адже донька у мене єдина дитина, і заради неї я і працюю. Але мене дуже зачепив той факт, що сваха вважає, що вона має право нагадувати мені про мої обіцянки, і рахувати мої гроші, хоча сама вона нашим дітям теж нічого не дала.

Донька моя теж останнім часом занадто часто мені нагадує про квартиру. Я впевнена, що це свекруха її так накрутила.

– Мамо, якщо ти не купиш нам квартиру, Руслан може піти від мене. Ти цього хочеш? – картає вона мене.

Я вже зовсім розгубилася. В мене є сума лише на половину квартири, а де взяти решту грошей, я поки-що не знаю. Зичити і влізати в борги щось мені не хочеться. Але і не хочу я, щоб через мене сімейне життя моєї дитини розладналося.

Тож як правильно вчини, я не знаю. Навіть не хочу на свята додому їхати, щоб не слухати докори в свою сторону.

А як би вчинили на моєму місці?

Джерело