У Вадима та Віри кохання було зі школи. Продовжилось воно і по закінченні. А одружилися вони, як кажуть, «по зальоту». Але «заліт» був від великого кохання. Загалом все було гармонійно.

Звісно, ​​нелегко було. Навчалися, працювали, а потім ще дочка народилася. Але вони впоралися — професії здобули, навіть заочно інститути закінчили, квартиру купили, дочку виростили.

Жили дружно, дочка – розумниця, красуня була душею їхньої родини. Наче все трималося на ній. Закінчивши школу, дочка вступила до інституту в іншому місті за п’ятсот кілометрів. Приїжджала рідко, лишилися тільки телефонні розмови.

Спустів будинок. Вадиму здавалося, що й розмовляти з дружиною нема про що. Нудно стало. Ось від нудьги він і завів коханку. Тоді він думав, що на якийсь час, не назавжди, просто розважиться і назад до дружини.

Зустрічався з коханкою так, щоб дружина не змогла про це дізнатися.

І от якось затягнуло Вадима, закохався він у цю дівчину. Він уже не уявляв життя без неї. Почуття були такі, що дух захоплювало, коли він думав про неї.

Здавалося б, розлучись з дружиною, одружись із коханою. Але… Вадиму було шкода дружину, стільки років разом, багато труднощів подолали, завжди підтримували одне одного, завжди відповідали один за одного. І раптом узяти та кинути дружину? 

– Та ніколи, – думав Вадим. 

А з іншого боку, він кохає та коханий. Чому він має відмовлятися від цього?

Всі сумніви та переживання Вадима припинила кохана в одну мить: 

– Вадиме, у мене для тебе новина. Я вагітна. У нас буде дитина. Ти радий?

Ну, звичайно, Вадим був радий. Непросто радий, він був на сьомому небі від щастя.

– У мене буде син! Люди, у мене буде син! – кричав він на все кафе, де вони сиділи.

Провівши кохану додому, Вадим ішов до дружини з твердим наміром поговорити з нею. Він залишить дружині все, претендувати ні на що не буде, тільки розлучення. Вадим йшов вулицею і репетирував свою промову дружині. Навіть уявляв, як втішатиме дружину і які слова виправдання говоритиме.

Вадим зайшов у квартиру і одразу відчув недобре. Вдома тиша та порожні шафи. На кухонному столі записка: «Пробач, розлюбила. Іду до іншого».

Вадим читав і не вірив своїм очам: Як так? Ми ж прожили з нею стільки років». Сльози самі котилися по щоках.

Заспокоївшись Вадим перевернув записку і на звороті написав: «Ось що означає, жити душа в душу і кинути один одного в один день!»

КІНЕЦЬ.