В свекрухи день народження був нещодавно. Ми з чоловіком по відеозв’язку привітали її. Вона зраділа, а потім повідомила, що має для нас радісну новину. Ми її уважно вислухали. Мій чоловік зрадів, а в мене аж настрій пропав

 

Якщо не вистачить грошей, то мати чоловіка сказала, що додасть зі своїх накопичень. Можливо, навіть на чотирикімнатну квартиру в столиці вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Євгеном, в третій – вона сама.

– Слухай, а навіщо їй треба на старості років, жити в квартирі з стількома людьми? Адже вона теж так не звикла, вона стільки років жила одна. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, син з дружиною, з усіма треба якось уживатися, у всіх свої правила та звички, -ь поцікавилася моя подруга в мене.

Так я намагалася їй донести це обережно, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить, краще буде усім, якщо ми житимемо окремо. Але вона взяла собі в голову, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка.

В інтересах саме дітей, між іншим, мати мого чоловіка переконана в цьому серйозно. У неї приятелька якась матір вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за 80 років вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує зараз дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою безпечною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом і вирішила одна за всіх, як нам усім буде краще.

Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу, та й вже звикну до такого життя легше на старості років.

– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами, – радить мені знайома.

Ні, так не хоче ні в яку! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатній квартирі одна в місті? Міста не знаю, знайомих немає у мене в столиці! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати буду у всьому. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися.

Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері для вас усіх. Загалом, у неї своя картина світу в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, думка інших їй взагалі не цікава, вона не сприймає іншу думку зараз. Я вже й не знаю, як бути в цій ситуації.

Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого страшного не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде до нас досить таки небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити?

Але хіба не зіпсуються наші відносини через те, що ми будемо жити разом? Як тоді жити стільки років разом? Я так не хочу жити зі свекрухою, краще буду в маленькій квартирі, але сама, та мати чоловіка зовсім не зважає на те, що хочу я, каже, що нам разом буде добре.

Що порадити мені робити?

Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩