В матері мого чоловіка якраз день народження був на минулому тижні, їй виповнилося 63 роки, дзвонили вітати ми її всі разом – ми з чоловіком Євгеном та синочком Михайликом, по відеозв’язку! Ну, традиція у нас така по великих святах, що ми їй телефонуємо і спілкуємося усі разом. Вона за привітання нам щиро подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що ви всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, стосується всієї нашої родини!

А вона тоді відразу каже нам, майте на увазі, доробляю я ось останній рік на роботі своїй, до 64-ох планую виходити на пенсію і переїжджати до вас жити, в столицю. У старості житиму з вами, так хочеться спокійного і затишного життя.

Треба сказати, свекруха у мене майже ідеальна: за 12 років спільного життя з її сином у мене не було з нею ніяких проблем і непорозумінь абсолютно. Можливо, це все пояснюється тим, що досі свекруха жила дуже далеко від нас з чоловіком у маленькому містечку.

За всі ці роки бачилися ми не особливо часто: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину чоловіка, потім рази три або чотири свекруха приїжджала в столицю до нас в гості, а в цьому році чоловік їздив до матері разом з десятирічним сином Михайликом на пару тижнів в літні канікули, показати хлопчикові красу містечка, де народився і виріс його батько, місця де він провів своє дитинство.

Під час цих рідкісних зустрічей свекруха поводила себе завжди добре, керувати і командувати не лізла в нашу сім’ю.

На всі свята мати чоловіка усім дарувала подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам потрібно зараз, купіть собі самі від мене те, що хочеться і що стане вам в нагоді. Загалом, з нею у нас чудові стосунки.

З грошима у свекрухи все життя було непогано: працює вона на хорошій посаді, нікого не утримує. Сина відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши йому в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість, свого часу.

Євген вивчився, потім ми з ним познайомилися одружився – так і живемо в цій квартирі, дитину в ній же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, виділили куточок для свого сина, коли той трохи підріс.

Вам хоча б двокімнатну квартиру потрібно, іноді кажуть мені мої подруги. Тісно втрьох в такій маленькій квартирі. Випадково, не думаєте розширюватися?

Але з нуля купити двокімнатну квартиру у наш час просто нереально для нас. А ця квартира оформлена на свекруху мою. Євген вважає, що вона належить його матері. Можна було б її продати, гроші внести, як перший внесок, а на решту взяти кредит, але у мого чоловіка навіть язик не повертається запропонувати матері такий варіант.

Останнім часом Євген мій каже, я до цієї квартирі ніякого відношення не маю, дякую і на тому, що живемо безкоштовно стільки років, що мати нас в цю квартиру пустила і жодного слова за стільки років не сказала нам.

– Почекай, так свекруха в однокімнатну квартиру до вас жити приїде, чи що? – запитала подруга.

Та ні, звичайно! У неї в планах продати все майно у себе в місті, а у неї там його чимало: велика двокімнатна квартира, дача хороша на окраїні, теплий великий гараж, машина. Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати, в якій ми зараз живемо. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом з нею.

Якщо не вистачить грошей, то мати чоловіка сказала, що додасть зі своїх накопичень. Можливо, навіть на чотирикімнатну квартиру в столиці вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Євгеном, в третій – вона сама.

– Слухай, а навіщо їй треба на старості років, жити в квартирі з стількома людьми? Адже вона теж так не звикла, вона стільки років жила одна. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, син з дружиною, з усіма треба якось уживатися, у всіх свої правила та звички, -ь поцікавилася моя подруга в мене.

Так я намагалася їй донести це обережно, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить, краще буде усім, якщо ми житимемо окремо. Але вона взяла собі в голову, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка.

В інтересах саме дітей, між іншим, мати мого чоловіка переконана в цьому серйозно. У неї приятелька якась матір вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за 80 років вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує зараз дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою безпечною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом і вирішила одна за всіх, як нам усім буде краще.

Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу, та й вже звикну до такого життя легше на старості років.

– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами, – радить мені знайома.

Ні, так не хоче ні в яку! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатній квартирі одна в місті? Міста не знаю, знайомих немає у мене в столиці! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати буду у всьому. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися.

Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері для вас усіх. Загалом, у неї своя картина світу в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, думка інших їй взагалі не цікава, вона не сприймає іншу думку зараз. Я вже й не знаю, як бути в цій ситуації.

Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого страшного не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде до нас досить таки небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити?

Але хіба не зіпсуються наші відносини через те, що ми будемо жити разом? Як тоді жити стільки років разом? Я так не хочу жити зі свекрухою, краще буду в маленькій квартирі, але сама, та мати чоловіка зовсім не зважає на те, що хочу я, каже, що нам разом буде добре.

Що порадити мені робити?

Джерело