В Андрія не стало дружини. Поховав він свою Зінку, дуже не сумуючи. Поганою вона дружиною була… Залишився він сам з двома дітьми. – Нехай Павлик твій в мене живе, вже легше тобі буде, Андрію! – сказала його сестра. Андрій не заперечував – справді так буде легше. Молодший Мишко залишився з батьком і все частіше навідувався до сусідки Марійки. Вона його й нагодує, увечері з ним уроки зробить. А якось Марійка йшла з жінками з магазину. – Мамо, а ти мені цукерок купила?! – раптом гукнув її Мишко. Жінки роти повідкривали від здивування

 

У житті часом відбуваються такі дивовижні речі, що диву даєшся!

А сільське життя так взагалі все на виду, від сусідів не приховується нічого, хто і що, де і коли.

Марійку всі в селі називали «старою дівою». Якесь не ласкаве слово.

Але Марійка була добродушна, привітна, завжди поспішала на допомогу.

Але в житті їй не вдалося створити сім’ю, народити свою дитину.

Вона змалку була скромна, сором’язлива, і заміж її ніхто не покликав.

Спритні і розбитні дівчата в селі завжди на очах, і якщо треба завжди беруть у свої руки шлюбну ініціативу.

А в Марійки не сталося доленосної зустрічі, не дочекалася скромниця свого нареченого.

Зінка, однокласниця Марійки, на вигляд грубувата, завжди носила чоловічу кепку, штани і гульбанила часом.

Школу до ладу не закінчила і рано розпочала доросле життя.

Багато хлопців цуралися її, ну як цуралися, в компанії для веселощів завжди з нею, але одружуватися з нею не хотіли.

І приглянула Зінка смирного хлопця Андрія, сусіда Марійки. Зінка, напориста і жвава дівчина, швидко обкрутила Андрія і вже одружилися вони.

Мати Андрія охала й ахала, відмовляла сина від того весілля, але що вдієш – кохання.

Вона мріяла в невістках бачити Марійку, скромну, хазяйську дівчину, а ось на тобі – не пощастило.

Народила Зінка своєму чоловікові синів, різниця у віці не велика, всього два роки або трохи більше.

Жили у матері Андрія, Зінка сварилася й на дітей, і на свекруху, і на чоловіка.

Спати любила довго, це дуже не подобалося свекрусі, і коли її будили рано, вона на всіх сварилася.

За дітьми не дивилася, вони завжди брудні, і завжди на вулиці, або в дворі.

А потім ще й гульбанити почала. Мати Андрія не витримала такого життя – не стало її…

На поминках Зінка добряче взяла біленької, а потім ще кілька днів гульбанила…

Звичайно, не від горя, вона навіть і не пам’ятала, як і де поховали свекруху.

Так і жив Андрій зі своєю отакою безглуздою дружиною.

Вона іноді йшла на кілька днів, дітей залишала на батька.

Андрій працював, як міг утримував синів, а хлопчики бігали до сусідки тітки Марійки, яка їх вітала, шкодувала, годувала.

Десь дірку на штанях підлатає, десь ґудзичок пришиє…

Зінка ніколи не цікавилася, чи діти нагодовані, чи ні, мабуть, сподівалася на чоловіка – він нагодує.

Від такого життя вона швидко заслабла. І ніби зовсім перестала гульбанити, та тільки було вже пізно.

Закінчилося веселе життя Зінки. Поховав Андрій Зінку, особливо не сумуючи.

Залишився з дітьми сам, але сестра його молодша, із сусіднього села, забрала до себе старшого Павлика. У неї ще був один син.

-Нехай Павлик живе в мене, і моєму Сашкові веселіше буде, і тобі легше, Андрію!

А брат і не заперечував, розумів, що справді так буде легше.

Молодший Мишко залишився з батьком і все частіше навідувався до Марійки.

Після школи біжить до неї, вона його нагодує, увечері після роботи з ним уроки зробить. А він тільки спати йде додому.

Андрій до Марійки ніколи не заходив, і вона до нього, тож місцеві пліткарки не знали, що й думати, про що пліткувати.

-Нічого не зрозуміло, бабусі! Андрійко не ходить до Марійки, а син його Мишко весь час у неї.

Он який чистенький та доглянутий, при живій мамі вічно брудний ходив.

І вчителька хвалить його, добре хлопчина вчиться. Марійка уроки з ним робить, – пліткували сільські жінки.

А Мишко практично жив на два будинки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩