У Каті не стало тітки. Дівчина вирішила поїхати у її квартиру, навести там порядок. Катя прибрала в кімнаті, перебрала речі. Раптом погляд дівчини впав на старий, дубовий буфет. Катя підійшла до нього ближче. На полицях стояли кришталеві фужери, порцелянова супниця та кілька керамічних фігурок, а в самому кутку була якась скринька. Катя відкрила її і побачила старовинну золоту підвіску, і якийсь листок, на якому було написано всього два слова: «Допоможи сусідові». Дівчина здивовано дивилася на записку, нічого не розуміючи

 

Невеликий, старенький двоповерховий будинок стояв на околиці маленького містечка. У дворі був дитячий майданчик, лавочка для стареньких, між залізних перекладин натягнуті мотузки для білизни. Адже балконів у цьому будинку не було. У двох під’їздах шістнадцять квартир, за будинком густа лісосмуга, що заросла, а за нею – залізниця.

Ось у цьому будинку Катя і отрмала онокімнатну квартиру у спадок від своєї двоюрідної тітки. Тітка була нелюдима, з родичами не спілкувалася, і Катерина раніше її ніколи не бачила.

Коли родичі перебирали речі тітки, у скриньці знайшли старовинну золоту підвіску у вигляді ангела та записку, в якій було всього два слова: “Допоможи сусідові”.

Речі Катя роздала, батьки обставили квартиру новими меблями. Катя залишила лише старовинний, дубовий буфет для посуду на кухні, на згадку про господиню. У якому стояли кришталеві фужери, порцелянова супниця та кілька керамічних фігурок. Дівчина додала на полиці свій, сучасний посуд, а тіткин викидати не стала.

Та й взагалі, вона вирішила, нехай постоїть рік-два, а потім вона купить модну кухню, а предмет антикваріату передасть до місцевого музею. Звідки у бідної родички такий експонат вона навіть не уявляла собі.

Рік Катерина провчилася, проходила практику, готувалася до захисту диплома. І зовсім не згадувала про скриньку. Отримавши диплом, вона влаштувалась працювати. І тут вона згадала про підвіску-янголятко, напередодні на День народження їй подарували золотий ланцюжок.

Дівчина зняла скриньку з книжкової полиці, дістала підвіску, почистила її і, причепивши до ланцюжка, одягла на себе. Зайва допомога, хай навіть небесних сил, їй не завадить, вирішила вона і подумки подякувала тітці за подарунок.

І тут її погляд упав на записку, дівчина прочитала її і задумалася, про якого ж сусіда йшлося. Вона почала перебирати у пам’яті всіх, але це були молоді сімейні пари з дітьми, або самотні бабусі. За вікном стояв чудовий, літній день, вихідний, і Катя вирішила сходити в магазин за продуктами. А коли поверталася, щось повело її до лави з бабусями.

-Доброго дня, як життя? – Запитала вона за звичкою.

-Нічого, Катрусю, з Божою допомогою тримаємося, – зраділи вони їй.

Катя допомагала сусідкам, за що її дуже поважали і любили.

-А ви не знаєте, чи немає у нашому будинку самотнього сусіда?

-Як нема? Є! – здивували її відповіддю.

-Дивний якийсь, весь день з дому не виходить, штори завжди щільно засунуті. А виходить він вночі, завжди тепло одягнений, навіть у спеку, і весь у чорному.

-А куди ж він ночами ходить?

-У цілодобовий магазин, сміття виносить, та й так просто, гуляє, повітрям дихає.

-І у нього що, родичів зовсім нема?

-Була дружина, та тільки ось вже років п’ятнадцять, як її немає. Кажуть, любив він її дуже, ось і прийняв добровільне затворництво з того часу, як не стало її. Затворництво і це… Обітницю мовчання! Ось!

-Буває ж таке, – знизала плечима Катерина і хотіла вже було йти.

-Тільки він уже з тиждень як із квартири не виходить.

-Ось як? – зупинилася Катерина.

-Так, ми по черзі не спали, спостерігали з вікна, а його не бачили.

-Це он та квартира, на другому поверсі? – показала дівчина пальчиком.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩