Світлана вийшла з автобуса і попрямувала знайомою стежкою до будинку. У жінки не стало мами, і вона приїхала, щоб продати хату. Світлана перебрала речі мами, прибрала в будинку і вийшла на подвір’я щоб перепочити. За парканом помітила сусідку. – Все, Миколаївно, їду. Будинок, вважай, проданий. Завдаток взяла, – пояснила Світлана сусідці. – Все-таки продаєш, – сказала сусідка. – Ех, шкода. Не хотіла твоя мама цього. Сусідка раптом замовкла, очі її округлилися, вона здивовано дивилася на будинок Світлани

 

Світлана вийшла з автобуса і попрямувала знайомою стежкою до будинку. Це був її рідний будинок в селі, який тепер стояв самотнім.

Мами не стало кілька місяців тому, а Світлана жила в місті. З села вона виїхала ще змолоду, вивчилася і купила собі маленьку квартиру у старому будинку.

Гроші на помешкання дала мати. Це були всі заощадження, які вона накопичила за своє життя.

– Доню, все віддаю, що змогла за життя зібрати. Не досипала, не доїдала, працювала… – говорила Світлані мати, – ти тільки дім наш не продавай, коли мене не стане…

-Знову ти за своє,- бурчала Світлана. – Та живи хоч сто років у саоєму домі. А мені й у місті добре.

-Ех, що місто? – продовжувала мати. – Хіба там життя? Метушня одна. Повітря, і цього немає.

Останній рік мати сильно нездужала і, відчуваючи свій стан, знову говорила дочці:

-Не продавай будинок, Світланко, він тобі знадобиться, ось побачиш. Поживеш у місті та й повернешся потім сюди. І город доглянутий, все своє. І люди у нас добрі…

Світлана, щоб не засмучувати матір, обіцяла:

-Добре…

Але коли мами не стало, будинок лишився сам. Світлана, як і раніше, жила в місті, працювала.

Сім’ї нормальної у Світлани так і не склалося. Дочку вона народила поза шлюбом. Коханий не став чоловіком, а поїхав, від Світлани у невідомому напрямку, не бажаючи з нею поєднувати життя.

Світлана ростила доньку одна, мала іноді поверхневі стосунки з чоловіками, які ні до чого не зобов’язували, і вже не сподівалася на шлюб.

Але останні три роки вона жила у своїй квартирі зі співмешканцем, який ніде не працював, і користувався добротою Світлани, кухнею та квартирою.

Саме він і став умовляти Світлану продати батьківський будинок у селі.

-Куди він нам? – казав Дмитро, – Ти що, поїдеш туди картоплю садити? Тобі роботи вистачає.

Світлана кивала, погоджувалася. І ось, поїхала до села востаннє.

Вона розбирала речі матері. Відкрила шафу та комод. Що краще, Світлана перевезла в місто відразу після того, як не стало мами.

Старі сукні мами висіли на вішалках гардеробу.

-Ех, мамо, яка ж ти струнка була. І все зберігала. Ці сукні з часів твоєї молодості висять… Кому вони потрібні?

Завтра Світлана мала їхати на угоду купівлі-продажу будинку. Вона знайшла покупців дому і востаннє приїхала навести тут лад.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩