У житті часом відбуваються такі дивовижні речі, що диву даєшся!

А сільське життя так взагалі все на виду, від сусідів не приховується нічого, хто і що, де і коли.

Марійку всі в селі називали «старою дівою». Якесь не ласкаве слово.

Але Марійка була добродушна, привітна, завжди поспішала на допомогу.

Але в житті їй не вдалося створити сім’ю, народити свою дитину.

Вона змалку була скромна, сором’язлива, і заміж її ніхто не покликав.

Спритні і розбитні дівчата в селі завжди на очах, і якщо треба завжди беруть у свої руки шлюбну ініціативу.

А в Марійки не сталося доленосної зустрічі, не дочекалася скромниця свого нареченого.

Зінка, однокласниця Марійки, на вигляд грубувата, завжди носила чоловічу кепку, штани і гульбанила часом.

Школу до ладу не закінчила і рано розпочала доросле життя.

Багато хлопців цуралися її, ну як цуралися, в компанії для веселощів завжди з нею, але одружуватися з нею не хотіли.

І приглянула Зінка смирного хлопця Андрія, сусіда Марійки. Зінка, напориста і жвава дівчина, швидко обкрутила Андрія і вже одружилися вони.

Мати Андрія охала й ахала, відмовляла сина від того весілля, але що вдієш – кохання.

Вона мріяла в невістках бачити Марійку, скромну, хазяйську дівчину, а ось на тобі – не пощастило.

Народила Зінка своєму чоловікові синів, різниця у віці не велика, всього два роки або трохи більше.

Жили у матері Андрія, Зінка сварилася й на дітей, і на свекруху, і на чоловіка.

Спати любила довго, це дуже не подобалося свекрусі, і коли її будили рано, вона на всіх сварилася.

За дітьми не дивилася, вони завжди брудні, і завжди на вулиці, або в дворі.

А потім ще й гульбанити почала. Мати Андрія не витримала такого життя – не стало її…

На поминках Зінка добряче взяла біленької, а потім ще кілька днів гульбанила…

Звичайно, не від горя, вона навіть і не пам’ятала, як і де поховали свекруху.

Так і жив Андрій зі своєю отакою безглуздою дружиною.

Вона іноді йшла на кілька днів, дітей залишала на батька.

Андрій працював, як міг утримував синів, а хлопчики бігали до сусідки тітки Марійки, яка їх вітала, шкодувала, годувала.

Десь дірку на штанях підлатає, десь ґудзичок пришиє…

Зінка ніколи не цікавилася, чи діти нагодовані, чи ні, мабуть, сподівалася на чоловіка – він нагодує.

Від такого життя вона швидко заслабла. І ніби зовсім перестала гульбанити, та тільки було вже пізно.

Закінчилося веселе життя Зінки. Поховав Андрій Зінку, особливо не сумуючи.

Залишився з дітьми сам, але сестра його молодша, із сусіднього села, забрала до себе старшого Павлика. У неї ще був один син.

-Нехай Павлик живе в мене, і моєму Сашкові веселіше буде, і тобі легше, Андрію!

А брат і не заперечував, розумів, що справді так буде легше.

Молодший Мишко залишився з батьком і все частіше навідувався до Марійки.

Після школи біжить до неї, вона його нагодує, увечері після роботи з ним уроки зробить. А він тільки спати йде додому.

Андрій до Марійки ніколи не заходив, і вона до нього, тож місцеві пліткарки не знали, що й думати, про що пліткувати.

-Нічого не зрозуміло, бабусі! Андрійко не ходить до Марійки, а син його Мишко весь час у неї.

Он який чистенький та доглянутий, при живій мамі вічно брудний ходив.

І вчителька хвалить його, добре хлопчина вчиться. Марійка уроки з ним робить, – пліткували сільські жінки.

А Мишко практично жив на два будинки.

Якось Марійка йшла з жінками з магазину, а Мишко, який проїжджав на велосипеді з другом, раптом гукнув до неї:

-Мамо, ти мені цукерок купила, які я просив?!

Марійка аж зашарілася від цього, адже ніхто з жінок не знав, що Мишко вже давно називає її «мамою».

А жінки так роти й повідкривали від здивування.

І ще більше дивувалися:

-А які ж тоді стосунки у неї з Андрієм? Навіщо приховують, сходилися б, та й жили, раз Мишко маму знайшов собі, – міркували сільські.

Але невдовзі селом промайнула чутка – Андрій одружився, і не з Марійкою, а взяв із сусіднього села молодицю Тетяну!

Ще більше здивувалися односельці, і місцеві пліткарки притихли, почали спостерігати що та й як. А як же ж Мишко?!

А у Мишка стало дві мами, Тетяна добре ставилася до пасинка. Не ображала, годувала, прала, але Мишко все одно ходив до Марійки.

Уроки так і вчив з нею. І головною мамою все одно була Марійка, він і називав її “мамою”, а дружину батька – тіткою Тетяною.

Зі школи прямо йшов до Марійки, вона хазяйкою була чудовою, готувала смачно, Мишкові дуже подобалося.

Потім він ішов до батька, а ввечері до Марійки, треба було вчити уроки. Так і жили…

Тетяна народила доньку Оленку, матір’ю вона для неї була хорошою, багато приділяла їй часу, а Мишко так і не став близьким із Тетяною.

Не стала вона для нього матір’ю. Марійка з ним займалася, вчився він добре, вона гладила його по голові, хвалила, цілувала в маківку, вона й залишалася для нього матір’ю.

Навіть іноді вчителька зустрічала Марійку й казала:

-Молодець, Мишко, вчиться добре. Постійно тягне руку, багато знає. Це все вам, Марійко дякувати треба, це ваша заслуга. Навіть Мишко сам каже, що ви з ним багато займаєтесь. І виховання хороше, ввічливий, не задирливий.

А Марійці приємно, вона навіть відвернеться, змахне сльозу, радіє за свого Мишка. А одного разу Мишко залишився і зовсім жити в неї. Сказав:

-Мамо, я в тебе житиму, там Оленка плаче, пищить, не подобається мені це. Хоч і моя сестричка, але дуже маленька, ось виросте, тоді я з нею буду гратися.

-Живи, звичайно, а тато що каже? – поцікавилася Марійка.

-А нічого, йди каже, живи. Він не проти, – радісно казав Мишко.

Ішов час. Старший брат Мишка приїжджав у гості до батька і до Марійки заходив. Павлик став уже дорослим, навчався в технікумі, а Мишко виріс теж і став симпатичним хлопцем, схожим на свою рідну матір, але по характеру зовсім іншим.

Марійка вважала Мишка своїм сином, навіть брат казав йому:

-Мишко, тобі пощастило з матір’ю. Тітка Марійка чудова мати, і тебе виховала правильно. Я радий за тебе.

Якось заслабла Марійка, на ґанку послизнулась і злягла з ногою…

А саме літо ж, гаряча пора, город заростає, козу доїти треба, годувати.

Привезли її з лікарні на машині. Вона засмучена, а Мишко клопотався навколо неї:

-Мамо, не хвилюйся, я все зроблю, допоможу.

І точно, грядки прополов, воду носить, у магазин ходить, потім подзвонив старшому братові. Накосили вони трави, заготовили козі на зиму. А односельці дивуються:

-Які ж хлопці молодці. А Мишко ж, як він любить свою матір. Рідні сини так не ставляться до своїх матерів, як сусідський хлопчик до чужої тітки…

…Пройшло багато часу. Павло поїхав на заробітки, живе там з родиною. А молодший Михайло влаштувався в іншому місті. Одружився і тепер у нього син і донька. Майже кожну відпустку проводять тут у селі.

А Марійка і дружину його прийняла, як рідну дочку й онуків, вони всі її рідні, так вона вважає.

І вистачає у неї на всіх добра та любові. А вони також люблять її, особливо онуки.

Звичайно постаріла Марійка, але ще міцна, і щоліта чекає своїх рідних, готує гостинці, і везуть потім вони їх додому до себе, повні сумки, дбайливо складені Марійкою.

Щоразу кличуть її з собою в гості, але побоюється вона їхати далеко:

-Краще ви приїжджайте, я завжди вас чекаю.

А сільські пліткарки кажуть:

-Ось вам і «стара діва». Доброта в неї аж через край виплескується…

КІНЕЦЬ.