Чомусь всі звикли вважати, що коли жінка народжує дитину в неї обов’язково з’являється материнський інстинкт. Але не всі матері люблять своїх дітей за замовчуванням. Навіть коли дитя тягнеться до своєї неньки, немає гарантії, що отримає взаємність.

Я покинула рідне село одразу по закінченню школи. Недавно зустріла свою колишню однокласницю, яка розповіла мені одну історію.

Син її сусідки одружився із дівчиною з міста. Молоде подружжя оселилось у батьків. Все було добре, аж до народження первістка. Коли сину виповнився рік, жінка вирішила, що втомилась від материнства та пішла із сім’ї, переїхавши у гуртожиток. Маленький хлопчик лишився з татом і бабусею. Батько регулярно їздив у відрядження, аби мати змогу гідно забезпечувати сім’ю. А сина лишав на бабусю.

Хлопчик підростав. Ось уже й у другий клас ходить. Він з дитинства привчений до самостійності, адже у бабусі й так вистачало обов’язків. Доки батько заробляв гроші, увесь побут був на її плечах. Вона готувала їсти, прибирала, вчила з онуком уроки та водила до школи. А ще слідкувала, щоб хлопчик завжди був доглянутий і ходив у чистому, випрасованому одязі.

Раніше зі школи він ходив сам, але після одного прикрого випадку — відмовляється. Все через те, що дорогою додому на нього напала зграя бездомних собак. На щастя все обійшлось, поряд були дорослі. Але з того часу бабуся змушена його відводити та забирати, бо сам ходити він боїться.

Якось увечері хлопчик запитав бабусю:

— А де моя мама? Хай би вона мене водила до школи. З нею я б нічого не боявся. А ще б познайомив зі своїми друзями та розповів, як добре навчаюсь, швидше за всіх у класі рахую.

Бабуся ледве стримувала сльози. Але потрібно було щось відповісти:

— Рідненький мій, мама неодмінно повернеться. Тоді розкажеш їй усе, що хочеш. А вона тобі ще й подарунків привезе за те, що ти такий чемний та старанний хлопчик.

Кожного разу дитина вірила бабусі. Онук кивав головою та йшов у свою кімнату, уявляючи якою радісною буде його зустріч з мамою.

Перед новорічними святами додому повернувся батько. Коли він запитав у сина, який подарунок той хоче отримати, хлопчик відповів:

— Нічого не треба. Найбільше моє бажання — це зустрітися з мамою. У всіх є мами, а де ж моя? Невже вона не сумує за мною?

Хоч як батько не опирався, але сину таки вдалось його вмовити, піти до мами заколядувати. У бабусі теж краялось серце, коли вона все це спостерігала. Тому сказала, що варто хоча б спробувати.

Тато із сином придбали подарунки для мами та вирушили до неї в гості. Бабуся не переставала молитись, аби в жінки розтануло жорстке серце і вона не відкинула рідну дитину.

Довго чекати не довелось. Вже за годину батько і сином були вдома. Хлопчик не переставав плакати, батько теж не міг приховати розчарування.

— Бабусю, в чому я винен? Що я зробив не так, що вона й бачити мене не хоче?,- опустивши плечі, хлопчик пішов у свою кімнату.

Тато розказав, як все було. Матір не дозволила навіть на поріг ступити, прогнала їх геть.

Такий болючий досвід дитина ще довго згадуватиме.

Може вона колись одумається, зрозуміє, якусь страшну помилку скоїла і шукатиме зустрічі з сином. Але буде вже пізно. Дитина ніколи не забуде закритих перед носом дверей.

КІНЕЦЬ.