Мене звати Ангеліна й так сталось, що мене виховують дві матері: одна названа, а інша — рідна. Спитаєте, як це сталось? Ооо, це дуже цікава історія.

Моя рідна мати була не в змозі мене забезпечити, тому вирішила мене віддати на усиновлення сім’ї, яка не могла мати дітей. Моя мати чудово знала цю жінку — це була її однокласниця Василина, з якою ще зі шкіл вони не дуже ладили. Хто б знав, що колись вони порідняться.

Спочатку я жила у нерідної матері Василини з батьком Тарасом, однак вже скоро він покинув нас, оскільки його колега по роботі від нього завагітніла й він вирішив створити справжню сім’ю зі своєю дитиною, а не усиновленою байстрючкою. Так він мене потім називав, коли говорив про мене з бабусею (його матір’ю), з якою в нас збереглись доволі нормальні стосунки.

Після моя рідна матір стала на ноги й забажала, щоб ми з нею спілкувалися, бо ж як-не-як, але мої матусі зналися між собою. Це не була новина, бо ж місто хоч і велике, але насправді світ тісний і можна знайти будь-кого. Мати Василина не була проти й час від часу я з моєю рідною матір’ю Оксаною почали доволі часто бачитись й вже скоро вона почала жити у Василини, оскільки та так зненавиділа чоловіків, що жити з ними більше не збирається. Хоча я думаю, що причина була в тому, що вона не могла мати дітей, а якому чоловікові таке до вподоби? Хіба розведеному, який вже й так має дітей.

Я її розумію, бо також зараз одружена. Моєму чоловікові 45 років. Так, я розумію, що він старший за мене на 25 років, але я його кохаю. Мої матусі так цього й не усвідомили. Постійно звинувачують себе, що через відсутність чоловічого виховання я й зійшла зі “шляху істинного” — щоб це не значило.

Пам’ятаю, як дізнались цю новину, то намагалися навіть замкнути мене в кімнаті, аби я не бачила свого Олега. Але це не допомогло. Я таки одружилась й всі свята ми відзначаємо разом. Знаю, як це виглядає, однак мої матусі з цим змирились і хоч крізь зуби, але гостинно приймають нас у себе. Ось така в мене родина. 

КІНЕЦЬ.