Діти зляться, що я вирішила у свої 60 знову вийти заміж. Вони ж знають, які в мене з батьком були стосунки в житті, тому чому вони не розуміють, що я хочу бути теж щасливою?

 

Мене звати Катерина і я рік тому стала вдовою. Сильно за чоловіком не тужила, бо мою молодість він був на заробітках, поки я виховувала дітей, а як захворів на старі роки, то без пенсії став просто тягарем на моїх плечах, а ще гірше — на плечах дітей.

Мій старший син Іван буде хороший хлопець. Він як і батько працює в Чехії зараз і заробляє чимало коштів, але на відміну від батька не пропиває і не спускає гроші на повій, а вкладає у свою старість, щоб не бути в кінці як батько. Після смерті мого чоловіка, діти стали навідувати мене ще рідше, бо я досить здорова і на відміну від чоловіка ще можу самостійно проживати без будь-якої допомоги.

Вже згодом я почала зустрічатись з Семеном Петровичем, нашим церковним секретарем, який вже давно мене вподобав. Він був всього на 3 роки молодший за мене й ми добре спілкувались між собою. Одного дня він запропонував мені руку й серце, бо його дружина вже давно була похована і я погодилась. 

Байдуже, що 60 років! Жити ніколи не пізно! Ви вважаєте, що неправа? Мої діти от вважають, бо кардинально проти сприйняли моє рішення. Певно переживають, що після моєї смерті, будинок Семен успадкує. Моє щастя їх не хвилює, а лише матеріальні цінності. 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩