Напевно кожен колись їхав з такими попутниками у наших поїздах

 

Хоч раз у житті комусь траплялися такі попутники у поїзді. Така собі родина з майже круглого чоловіка, дружини, яка ось-ось наздожене свого коханого у розмірах та їхнього «найкращого у світі синочка», який насправді ще та скалка. Саме така родина трапилася мені.

Я спокійно зависав у телефоні коли до вагона увірвалися ці Адамси. Першим у купе забіг молодший член родини. Він прямо влетів та стрибнув на ліжко. Мені здавалося, що від цього навіть затрусило вагон. За ним окупацією купе зайнялися його батьки. Вони одразу закидали своїми баулами всі вільні ліжка та почали голосити до провідника, щоб той видав постіль та заварив чаю. Адже якщо не поїсти у вагоні в перші п’ятнадцять хвилин свого перебування там, то може щось статися.

Після розміщення на своїх позиціях вони почали діставати з сумки все, що могло зіпсуватися в їхньому холодильнику: варенні яйця, биточки, сало з часником, ковбаса. Цей дорожній фуршет продовжувався майже годину. Жінка діставала, а чоловік та син наче пилотяги все поглинали. Аромат їхньої трапези наповнив все купе, а відкрити вікно хоч на секунду не можна: «моє золотко простудиться». Та запах їжі ніщо у порівняні газової атаки викликаної тим, що чоловік зняв свої черевики. Дехто не вважає за потрібне міняти щодня шкарпетки. Загальну картину моєї подорожі ви зрозуміли.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩