Коли вони були маленькими, то я жалілася, що мені важко з ними. Та коли вони стали nідліткамu, то я сумую за тими часами

 

В мене двоє хлопчиків. Близнюки. Ви не уявляєте, як важко з ними було у дитинстві. Все у квартирі було зачинене. Всі шухляди, ящикитумбочки трималися на гумках. Їх не можна було залишити навіть на хвилину. Тільки но відвернешся, як вони вже наробили якоїсь шкоди. Скільки моїх речей було зіпсовано. Скільки книг з бібліотеки моєї бабці були порвані. Не допомагали ніякі вмовляння та покарання.

Здавалося, що вони просто випробували моє терпіння.

Чоловік ніколи не займався дітьми. Зранку він йшов на роботу, а ввечері повертався втомлений та одразу залипав біля телевізора.

Я його не виню. Тільки завдяки його роботі ми мали все необхідне для родини. Але для дітей він був страшним татом, який міг покарати, коли повернеться.

Пройшли роки й близнюки підросли. Їхні витівки щоразу ставали все веселішими та мали більші наслідки. Наприклад, коли вони подивилися мультфільм про принца та жебрака, де два головних героя були також близнюками, але з різних світів, то вирішили їх наслідувати й також почали мінятися місцями.

Це викликало масу незручностей у школі та дома. Вчителі жалілися, що вони не знали хто з них хто.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩