Того літа Тетяна жила з мамою в селі. Від бабусі їм залишився старенький будиночок і вони майже все літо вирішили провести там. Якось Тетяна прийшла додому з вулиці і привела із собою песика. – Мамо, подивися якого собачку мені бабуся подарувала. – Яка ще бабуся здивувалась жінка. – І як його прогодувати? – Вона сказала, що гроші в хусточку загорнуті, а вона в підвалі, у баночці. Мати посміхнулась і не повірила доньці, але таки спустилася в підвал. Вона глянула на полицю й ахнула! Там дійсно стояла скляна баночка. Жінка не вірила своїм очам

 

-Бабусю, а чого дядько Ігор каже, що ти вже дуже старенька? І що слаба… – запитала шестирічна дівчинка, залізши на ліжко, на якому лежала бабуся.

Та підвелася, крекчучи, обклала себе подушками, щоб зайняти сидяче положення.

-Правий дядько Ігор, адже я дуже старенька, не знаю, чи доживу до ста років. Слаба вже, і ноги землі вже не тримають.

-Бабусю, а куди ти подінешся? І як же я без тебе?

Бабуся з ніжністю погладила свою праправнучку по золотоволосій голівці, а потім узяла її маленьку долоньку і приклала до серця.

-Ось тут у тебе душа. Потім душа полетить на небо. Але це буде ще дуже нескоро, у ти ще дуже маленька і молода.

-А куди вона полетить, на хмари?

-Набагато вище. Там чекають мене мої мама і тато, бабуся і дідусь, старші брати і сестра…

-Бабусю, так у тебе теж були мама і тато?

-Звичайно були, але їхні душі вже давно на небі.

-І я теж колись побачу їх?

-Побачиш, тільки для цього треба, щоб душа в тебе була добра та чиста. Збережи її такою, якою вона в тебе зараз! А я за тобою спостерігатиму з неба, і завжди прийду тобі на допомогу. Тільки ти вір у це!

…До ста років бабуся не дожила, через тиждень її не стало. А дівчинка Таня весь час заглядала на небо, шукаючи там її та всю її рідню, але через хмари нічого не було видно.

І тільки через сорок днів вона наснилася Тетянці. Бабуся була в довгій білій сукні з великими крилами, помахала дівчинці рукою, змахнула крилами і піднялася в небо. Донька розповіла про свій сон мамі.

-Отже, тепер бабуся буде твоїм ангелом-охоронцем, – відповіла та.

…Минуло чотири роки, Таня підросла, але вона завжди пам’ятала слова бабусі бути доброю, і всіляко намагалася допомагати своїй мамі та чужим людям.

Цього літа батьки вирішили підремонтувати бабусин будинок, щоб зробити з нього дачу.

Батько отримав підвищення і почав більше заробляти. А у мами округлився животик, Тані обіцяли, що незабаром у неї з’явиться братик.

Жінці треба було більше часу проводити на свіжому повітрі.

Але через місяць у тата закінчилася відпустка, за цей час він багато чого встиг зробити в будинку: підлатав дах, провів у будинок комунікації, поставив новий високий паркан.

І в таких умовах міг зі спокійною душею залишити до вихідних дружину та дочку самих.

У селі було тихо, без подій, тож жінка теж ні за що не переживала. У хаті у них жив кіт, а ось песика на подвір’ї не було.

І ось пішла якось Таня з вулиці і привела із собою великого песика.

-Мамо, подивися якого собачку мені бабуся подарувала.

-Яка ще бабуся, – здивувалась жінка. – І що мені з ним робити? Я ж його не прогодую.

-Вона сказала, що гроші в хусточку загорнуті, а хустку в підвалі, у скляній баночці.

Мати посміхнулас і не повірила вигадкам дитини, але спустилася в підвал.

Вона глянула на полицю й ахнула! Там дійсно стояла скляна баночка, а в ній чимала сума грошей.

Жінка не вірила своїм очам.

-Почекай, почекай, а що за бабуся тобі таке сказала? – здивувалася жінка.

-Мамо, ти тільки не сварися…

-Не буду, розповідай…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩