Вранці я підвелася рано. Приємно прийняти теплий душ відразу після пробудження в холодну пору року. На жаль, у мене через роботу мало вихідних, тому саме цим днем я збиралася насолодитися сповна в повній самоті та умиротворенні. Зробивши собі легкий сніданок, я сіла, щоб насолодитись ранком, але тишу будинку несподівано порушив дзвінок у двері.

Неохоче довелося встати та піти, щоб відкрити. -О, Галю, скільки років, скільки зим! Дімко, Сашко, Міло, а ну заходьте! — прогуділа червонощока тітка Ніна, не встигла я відчинити двері. Ніна – двоюрідна сестра мого батька. Поки я стояла в заціпенінні, вони почали оперативно облаштовуватися.

Не минуло й хвилини, а їхній молодший син стрибав на моєму дивані, перевіряючи його на м’якість, а донька з полиці мою колекцію статуеток діставала.

Дорослі теж часу не марнували, стали діставати речі з пакетів. Весь час Ніна голосила; -Давно не бачилися, га? Ось ми вирішили тебе побачити, ще дітям показати місто! Поживемо ми в тебе тиждень, а може два і махнемо назад до села. Подивитися на цивілізацію треба, для загальної ерудиції, так би мовити!

-А попередити не можна? А готель чому не зняли? -А ми сюрприз зробити хотіли! Ну ти що, Галю, готелы — це дороrо! За п’ять хвилин перебування цих людей у моїй квартирі вона вже перетворилася на бардак.

Я уявляю, що буде за два тижні. Я кивнула на її слова та взяла телефон. Прямо перед ними зателефонувала до готелю: -Потрібна кімната на два дні. Так, чотири особи, двоє дітей. Так. Оплата через картку. Два дні та з можливістю nродовження. Ніна з чоловіком перезирнулися, а я мило посміхнулася.

-Сплатила вам два дні, а далі самі. Вибачте, але у своєму домі я приймати вас не хочу. Вони завмерли. -А як ми після двох днів оnлачуватимемо? В нас грошей немає! -Тоді доведеться через два дні виїхати, що тут вдієш, а вам речі доnомогти зібрати чи ви самі? Родичі образилися. Увечері зателефонувала мама і почала скаржитися, що я безсердечна. Нехай так, але своїм комфортом жер твувати не збираюся.

КІНЕЦЬ.