Тетяна мила посуд на кухні, як раптом, краєм ока побачила телефон свого чоловіка Віктора. Вона витерла руки рушником і взяла телефон. – Вікторе, тобі тут повідомлення! – гукнула вона. – Ну неси, почитаю, чи сама прочитай, – озвався чоловік з кімнати. Тетяна увійшла в кімнату з розгубленим виглядом і дала чоловікові телефон. – О, Господи… Як таке може бути, Вікторе? – тільки й сказала вона. Віктор глянув на повідомлення й ахнув

 

Віктор приїхав з роботи в хорошому настрої. По-перше, завтра вихідний, по-друге, він отримав хорошу премію на роботі.

Робота далася нелегко, довго над нею сидів, але вийшло те, що було задумано.

Тетяна, його дружина, зустріла чоловіка радісно, ​​він їй уже повідомив про премію.

-Привіт, давай мий руки і швидко за стіл, вечеряти. Я тобі твою улюблену курочку в духовці посмажила, як ти любиш зі скоринкою.

-Жінко, а ти мені ще біленької дістань! Є привід для святкування!

Тетяна вже поставила на стіл біленьку, давно розпочату.

Її чоловік не гульбанив майже зовсім. Так трохи для душі, як він казав.

За вечерею вони вирішили, що завтра у суботу поїдуть на дачу на два дні.

Потрібно трохи попрацювати там, а ввечері в неділю повернуться додому.

Живуть вони вдвох, дочка давно одружена, вже й онук є в них.

Але дочка з сім’єю живуть в іншому місті, тому приїжджають тільки у відпустку.

Повечерявши смачно, Віктор ліг на диван перед телевізором.

Тетяна на кухні мила посуд, як раптом, краєм ока побачила екран телефону Віктора.

Свій телефон чоловік ніколи не ховав, вони не мали секретів один від одного.

Вона витерла руки об рушник і взяла телефон:

-Вітю, тобі тут повідомлення від брата.

-Ну неси, почитаю, чи сама прочитай, – озвався чоловік.

Тетяна увійшла в кімнату з розгубленим виглядом і дала чоловікові телефон.

-О, Господи! Як таке може бути, Вікторе?! – тільки й сказала вона.

Віктор глянув на повідомлення й ахнув.

-Приїжджай на мої поминки, брате, – прочитав він уголос.

Оскільки окрім Андрія, старшого брата в селі, у Віктора більше братів не було, то цілком слушно і зрозуміло, що писав він.

Тим паче, що номер теж брата. Віктор, нічого не розуміючи, віддав телефон дружині. Вона, ще раз прочитавши, сказала:

-Треба їхати, Вікторе. Чуєш?

-Куди їхати?! Навіщо?!

Андрій, старший брат Віктора, завжди був дивним. Ні, з ним все гаразд, у школі вчився, але після школи нікуди не поїхав, залишився в селі. Хоч батьки й казали:

-Їдь у місто, вивчишся, в люди вийдеш.

-А хто в селі житиме і працюватиме? Ні, я тут якось. Он Вітька, той поїде, я це точно знаю, – казав Андрій.

Різниця у віці між братами була приблизно сім років. Значить, якщо Вікторові зараз п’ятдесят, то старшому братові п’ятдесят сім.

Віктор поїхав із села, закінчив інститут, одружився з Тетяною, виховали доньку.

Андрій жив у селі, одружився з місцевою дівчиною. Ніна була хороша дружина, але дітей народити не змогла.

Багато разів зверталася до лікаря, проходила у місті обстеження, але лікарі казали, дітей не матиме. Так і жили вдвох, Андрію вона казала:

-Якщо тобі потрібні діти, давай розлучимося, одружишся і народите дітей.

Хоча вона ніколи не чула від чоловіка, що хоче дітей. Але все ж таки так говорила, хто зна, може він у душі думає про це, а її не хоче засмучувати. Звичайно, як і будь-якій жінці, яка не може народити, їй дуже хотілося дітей, переживала, плакала нишком, у церкву ходила. Якось Ніна навіть сказала чоловікові:

-Андрію, може візьмемо дитинку з дитбудинку?

-Навіщо нам потрібна чужа дитина? Не треба, якщо своїх немає, то й чужих не треба.

На цьому розмова була закінчена, і ця тема була закрита назавжди.

Прожили Андрій із Ніною двадцять три роки, і раптом нещастя.

Вночі Андрій прокинувся від того, що хтось стукав у вікно. Він розплющив очі й нічого не побачив.

Навколо дим… Дружини поряд не було… Він зліз із ліжка і ледве виповз на ґанок.

Навколо бігали сусіди з відрами, кричали щось, а він нічого не розумів. Його відтягли від будинку, дружини ніде не було…

Це потім уже було зрозуміло, що вона була за ліжком з іншого боку, і там і залишилася…

Після поминок Андрій пішов жити до батьків. Він і так завжди здавався дивним, тому що в нього була своя думка, на все він дивився не як усі, а по-своєму. Багатьом не подобалися його висловлювання, але таким він був.

Навіть із молодшим братом Віктором у них не було згоди, Андрій часто заперечував йому. Особливо, коли Віктор приїжджав до батьків, допомагав і спілкуючись вечорами на лавці у дворі, брати завжди сперечалися.

На життя вони дивилися під різними ракурсами. Якщо Віктор казав, що це біле, Андрій доводив навпаки свою точку зору.

Якось навіть мало не розсварилися, добре що мати вискочила, розняла братів. З того часу Віктор дуже рідко їздив у село…

І ось зараз він нагадує, коли востаннє був у селі. Батьків не стало один за одним рано. Минуло вже років шість із моменту поминок батьків.

Потім Віктор ще раз відвідував брата, той так і проживав у залишеній батьками хатці один.

Перебивався випадковими заробітками, і частенько гульбанив, розмови до душі не вийшло, і Віктор поїхав.

З того часу минуло ще близько чотирьох років, як брати не бачилися.

Тетяна дивилася на Віктора:

-Ну що мовчиш? Потрібно їхати в село.

-Так, Таню, почекай, давай розберемося. Повідомлення відправив Андрій, і причому нещодавно, значить він живий. Судячи з тексту, живим і набирав його. Ну, як тобі це?

Я ж говорю, що мій старший брат завжди був дивним. Так і живе зі своїми закидонами. Мабуть, він нас розігрує, комедіант нещасний.

Скаже, що я давно не приїжджав і ось таким чином хоче мене в село запросити. Ти згодна зі мною?

Тетяна із сумнівами дивилася на чоловіка:

-А навіщо йому це треба? Щоб запросити тебе в гості, він міг би по-іншому написати. Може він слабий, погано почувається?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩