Світлана все думала, як же невістка буде ставитися до неї після весілля. Вона продумала всі варіанти, але ось такого точно не очікувала

 

Світлана Семенівна готувала святкову вечерю для своїх дітей, і згадувала… Згадувала, як вона повернулася з пологового будинку до себе в квартиру з сином… Як відвела в перший клас… Ось вже і школа позаду, і інститут, і армія.

І ось він наречений на весіллі. У Світлани Семенівни очі на мокрому місці. Від гордості за сина, і радості за його щастя… Згадує, як в перший раз побачила Світочку.

Ну дитя дитям. Мініатюрна, струнка, але рухлива як крапелька ртуті. А очі-два шматочки неба. Красуня! Пам’ятає, як зраділа смаку сина. Світлана Семенівна ворожила, як Світланка буде звертатися до неї? Мама? Свекруха? Або по імені по батькові?

Задавала сама собі питання: «Яка з мене вийде свекруха?». Одне знала напевно, силою нікого не можна змусити любити. Любов треба заслужити. Після весілля син з невісткою проводили разом весь вільний час. Лащилися один до одного, базікали, хихикали.

Світлана Семенівна намагалася розібратися-чи ревнує сина до Світланки? Напевно. Але точно стверджувати не може. Дівчинка нерідко звертається до неї за допомогою, за порадою. І свекруха починає любити невістку. Радіє, коли сидить поруч, ділиться своїми секретами.

Починає світитися, коли невістка сміється. А Світлана Семенівна вже усвідомлює, що полюбила невістку так само, як і сина. Як полюбила б рідну дочку, будь така у неї. Сьогодні вранці, коли молоді йшли на роботу, син, як зазвичай, підійшов до неї, поцілував в щоку і сказав:

— Бувай, мам. — До вечора, мамо! — пішла чоловікові світла. Обняла і поцілувала свекруха. Мама! І знову, як на весіллі, Світлана Семенівна плакала від щастя. Тепер вже точно у неї є дочка! Ніяких сумнівів!

На радощах жінка вирішила організувати святкову вечерю для своїх дітей. Ось і стоїть біля плити: смажить, варить, парить… Побалує сьогодні діточок всякими вкусняшками. Влаштує їм свято, так само як вони влаштували з ранку свято їй самій.

Джерело