Я росла без батьків, виховувалась у дитячому будинку. Потрапила туди в одинадцять років, коли не стало моєї матері. Батька взагалі не знала. Єдине, що мені було відомо, то це те, що він покинув маму ще до мого народження. Вона ніколи не говорила про нього нічого хорошого. А воно і не дивно. Справжній чоловік так би не вчинив.

Інших родичів у нас не було і після смерті матері я лишилась одна. Ніхто не хотів мене вдочерити, адже більшість подружніх пар хочуть немовля, а не дівчинку-підлітка. Тоді я зрозуміла, що надіятись нема на кого.

Ставши повнолітньою, отримала право власності на мамину трикімнатну квартиру. Вступила до університету на державну форму навчання. Усвідомлення того, що допомогти собі можу лише я сама, дало мені поштовх старанно досягати своїх цілей. Викладачі відмічали мою високу успішність. Але крім пар, я відвідувала перукарські курси та стала майстром з манікюру.

Вже за кілька місяців я достатньо заробляла, аби самостійно себе забезпечувати. Все стало ще краще, коли почала зустрічатись зі своїм майбутнім чоловіком. Назар був моїм одногрупником і цілковитою моєю протилежністю.

У той час, коли я намагалась всі заліки та екзамени складати на відмінно, він прогулював пари, сподіваючись на удачу. А, оскільки я була старостою групи, то не раз супроводжувала його до деканату, щоб залагодити прогалини у його навчанні.

Якось після цього, Назар запросив мене у кафе: “Хочу тобі хоч якось віддячити за те, що витрачаєш на мене час”. Цей стало нашим першим побаченням, після якого в нас зав’язались стосунки. Ми були разом усі ці роки, а перед випускним побрались. Все було чудово, але свекруха мене незлюбила.

Ще при першому знайомстві вона почала проявляти свою зверхність. Думала, що раз я сирота, то мною можна крутити, як захоче. Вона неабияк здивувалась, коли отримала впевнену відсіч.

Я не дозволила їздити на собі й це стало наріжним каменем у наших відносинах. Вона навіть намагалась відмовити Назара одружуватись зі мною.

Проте всі її спроби розлучити нас не мали успіху. Одразу після весілля ми стали жити на орендованій квартирі, бо у моїй трикімнатній робили ремонт.

Свекруха мешкає з чоловіком та донькою в однокімнатній квартирі. Не уявляю, як раніше в таких умовах могли жити четверо людей, коли там був ще й Назар.

А недавно, за вечерею, свекруха озвучила свій грандіозний план. Вона хоче, щоб ми з її сином переїхали жити у їх квартиру, а вона з чоловіком та донькою заселятися в мою.

Аргумент доволі безглуздий: “Так всім буде зручніше. Мене таке нахабство мало не вивело себе. Я різко відповіла, що це моя квартира і житиму там я зі своїм чоловіком. Ніхто не має право вказувати мені, як розпоряджатись власним майном.

З того моменту свекруха вважає мене своїм головним ворогом. Але мені до цього абсолютно байдуже. Головне, що Назар мене розуміє та підтримує.

КІНЕЦЬ.