Руслана з Людмилою дружили з першого класу. Вони завжди були поруч. І в школі за однією партою сиділи, і потім разом вступили на інституту на навчання. Були не розлий вода.

Сюди вони разом і завжди горою одна за одну. Дві красиві і розумні. От тільки стара сусідка Людмили колись сказала дівчатам, що так триватиме до тих пір, поки між ними не стане молодий чоловік. Було це передбачення чи просто слова, як то кажуть «в руку» – не відомо.

Сталося як сталося, чи як мало статися. У житті дівчат й направду прийшов красивий хлопець. Подруги одразу ж дві в нього і закохалися, та не зізнавалися одна одній. А Степан до двох в однаковій мірі і залицявся.

А пізніше виявилося, що одна з подруг вагітна від хлопця. Бачили б ви злість  іншої – Людмили.

Тоді Руслана, яка була красивішою і отримала від найкращої подруги Людмили порцію з ла. Людмила жбурнула якоюсь рідиною в обличчя найкращій подрузі прямо на весіллі. Це була кис _лота. Обличчя Руслани зруйнувалося.

Добре, що вона настрашилася рідини, яка летіла їй прямо в обличчя і встигла відвернутися. Так половина обличчя у неї залишилася неушкодженою, а інша – зруйнованою.

Та для закоханих це не було завадою. Вони стали батьками дочки. Через рік вони вже чекали на появу на світ ще й синочка. Спочатку Руслана дуже комплексувала тим, що її обличчя було страшним, а пізніше звикла.

Адже у неї було набагато більше, ніж красива зовнішність. У неї були чоловік і діти. А з своїм недоліком вона придумала, як жити. Вона зробила собі стрижку, яка майже закривала усю ту частину обличчя.

До речі, на свою подругу вона так і не написала заяви до правоохоронних органів. Тому вона й залишилася безнаказанною.

Хоча, як сказати. Заміж вона так і не вийшла. Чоловік був у неї такий, з яким вона жила час від часу, та завагітніти вона ніяк не могла. Їй поставили лікарі діагноз – абсолютне безпліддя.

Мабуть, це й було її наказання за її вчинок.

Минали роки. Людмила все таки була одно. Пізніше у неї закрутилися стосунки з її першим коханням – тим самим Степаном.

Степан почав зраджувати своїй дружині, хоча жили вони й гарно. Руслана якраз була вагітна четвертою дитиною, коли її чоловік почав навідуватися до тої самої Людмили. Щось пішло не так, і при пологах бідолашна Руслана віддала душу Богу.

Степан залишився з чотирма дітьми. Одна з цих дітей була новонароджена дівчинка. Не минуло й двох місяців, як чоловік не витерпів і привів додому Людмилу. Всі сусіди засуджували їх обох. Жінка лиш недавно померла, діти зовсім маленькі, а він привів іншу жінку в дім. Ще й яку!

Людмила піклувалася про цих дітей, як про рідних. Це була її відплата за такий її вчинок юності. А далі Степан не витерпів та й к инувся під машину. Загинув на місці. Чи то він за дружиною сумував, чи зраду свою не міг собі пробачити – не відомо.

А Людмила вирішила зібрати всі необхідні документи і оформити опіку над дітьми. Вона вважала, що це її хрест і вона повинна його нести. Та й взагалі, дітям буде краще з нею, аніж по окремо у дитячих будинках.

Ця процедура їй давалася дуже важко, але врешті-решт їй вдалося і діти залишилися жити з нею. Сусіди спочатку критично її сприймали, та вибору у них не було. З часом прийняли якось її і почали допомагати з дітьми бідолашних Руслани та Степана.

Ось так буває в житті, ніколи не знаєш куди воно поверне наступної миті.

КІНЕЦЬ.