Народила на свою rолову. Скільки сліз я пролила, мені ж і направду нема за що nридбати лікu.

 

Ми з чоловіком довгий час не могли мати дітей. Вже майже змирилися з цим, але от на свій сорок другий день народження я дізналася, що вагітна.

Ми з чоловіком були настільки щасливими, що передати словами важко. Лікарі нас відмовляли, адже у такому поважному віці – перші пологи це надто складно. Та ми нікого не слухали. Адже це для нас був такий подарунок небес.

За дев’ять місяців у нас народився абсолютно здоровий та рожевощокий синок. Він ріс дуже розумним, добрим та допитливим хлопчиком. Коли він закінчував школу – чоловік захворів і помер.

Ми залишилися удвох. Я вже була зовсім не молода, але дати вищу освіту єдиній дитині таки змогла. Він в мене сам поступив і гарно вчився, а я старалася в усьому його підтримувати і допомагати.

Так син вивчився, влаштувався на роботу, одружився. Залишився жити у столиці, а я в селі. Спочатку вони з дружиною часто приїздили до мене, а потім все рідше і рідше.

Зараз зовсім рідко. А я вже дуже стара і мені все важче самій по господарству і біля дому. Та справа не в цьому. А зовсім в іншому.

Так сталося, що пенсію мені призначили зовсім мізерну, комунальні послуги дорогі. Особливо взимку. Я і так економлю, як можу. В їжі і чомусь смачному відмовляю собі повністю. Мої харчі – це те, що росте в мене на городі. Купую лише цукор, сіль, хліб і крупи. І то рідко.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩