Нас у сім’ї троє дітей, я наймолодша. Батьки вже пенсіонери, дохід маленький, і я їм допомагаю, як можу. Старші сестри одружені, в однієї маленька дитина, в іншої – двоє дітей.

Батькам вони не допомагають, кажуть, що гроші треба витрачати на дітей, а батькам уже багато не потрібно, є одяг, житло, а на продукти достатньо двох пенсій.

Донедавна я не наполягала, вирішила, що може у них немає можливості, але коли старша сестра купила машину, мене це дуже здивувало. Я подзвонила і запитала, невже вона не має зайвої тисячі для старих, які виростили її, вивчили та допомогли побудувати будинок.

Вона відповіла, що я просто їй заздрю, і що мене ніхто не змушує допомагати батькові та матері. Інші батьки навіть із пенсій допомагають онукам та дітям, і навела приклад своїй знайомій.

Мені стало гидко від такої розмови, я зателефонувала до середньої сестри, щоб розповісти про це. Та мене вислухала, але не стала підтримувати, сказавши, що розуміє старшу сестру, бо в самої дитина і знає, скільки на неї йде грошей.

Сказала, що мені легко говорити, адже я сама. Так, я незаміжня, але в мене невелика зарплата і немає свого житла, я винаймаю не квартиру, а кімнату, так дешевше. Вони живуть у своїх будинках (середня сестра у квартирі чоловіка), а я на своє житло навряд чи колись зберу. Хіба що чоловік буде з квартирою.

Батьки живуть у маленькому містечку, мають дачу. Але років із п’ять тому вони написали заповіт, де все їхнє майно ділитися порівну на нас трьох. Значить, я навіть повернутися до рідного міста не зможу, якщо що, адже там маю лише третину квартири.

Але якщо так, то й допомагати треба всім нарівно, хіба не так? Вирішила поговорити з батьками на цю тему. Вони сказали, що коли у них троє дітей, то вони й не можуть залишити майно комусь одному, незалежно, що у нас із сестрами є.

А мене ніхто не змушує допомагати, вони звикли обходитися тим, що є. Але ж я бачу, що вони відмовляють собі багато в чому, а батькові ще й ліки потрібно щомісяця купувати.

Зараз я залишилася винною у всьому. Сестри не хочуть спілкуватися, живуть своїм життям, а батьки звинувачують мене в тому, що я всіх посварила, і їм тепер незручно перед старшими дочками, кажуть, що я так все надала їм, ніби це вони скаржаться на брак грошей. Що тепер робити не знаю. Батьки попередили, що грошей від мене не візьмуть, і іншої допомоги теж.

КІНЕЦЬ.