Нещодавно начальник оrолосив, що до нашого колективу приєднаєтся нова співробітниця – кращий спеціаліст в своей сфері. Коли вона відкрила двері, я не міг повірити своїм очам.

 

Довго не міг заснути. Спочатку думав – через протягів. Але потім усвідомив: її просто немає поруч, а все, що є – нагадує про неї. Кажуть, що час лікує, але я досі не міг зрозуміти, як це працює.

Здавалося, ця порожнеча на вічно. Колеги радили знайти дівчину, або з’їздити на відпочинок, але я поки не наважувався. Дійшло до того, що керівництво фірми куnило мені путівку на море. Був квітень, тому куnатися було холодно.

Я ходив по березі, і постійно думав про неї, згадував усе, що нас пов’язував, подумки поправляв її волосся, що колихалися на вітрі. На одній з таких прогулянок, коли йшов дощ, я побачив дівчину, яка йшла мені назустріч, нічим не прикрита від зливи. -Що ж ви сидите в теплому номері? – раптом сказала вона.

-Одному не цікаво. Складете мені компанію? Іра відпочивала в сусідньому корпусі. Ми були поруч протягом наступних трьох днів. Боявся я лише одного: не заkохатися знову. Так і пролетіли ці дні. Коли прощалися, навіть не обмінялися телефонами.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩