-Ось тобі й тихоня! А мені вона, здавалося, навіть сподобалася.

-Ні, ти тільки подумай! Поки батько живий був, то був не потрібен.

Лариска всіляко уникала його, спілкуватися не хотіла. А як Сергій просив її, щоб онуку показала хоч раз…

Наталя знову розплакалася. Олена спробувала її втішити, але зрозуміла – поки не проплачеться, легше не стане.

Наталю вона чудово розуміла. Олена сама опинилася на її місці шість років тому, коли свого Володьку поховала…

Щоправда, однакових доль у житті не трапляється.

У Наталки теж все інакше, аніж у неї сталося.

Із Сергієм вони, коли того не стало були розлучені. Хоч і помиритись були встигли та жили окремо.

Вона – у місті, у квартирі, що дісталася їй від батьків.

Колишній чоловік поїхав у село, звідки сам був колись родом.

Там у нього будинок, залишений по заповіту єдиному племіннику люблячою тіткою.

Протягом багатьох років Олена була мимовільним свідком непростих сімейних стосунків подруги та її обранця.

Дивлячись на їхні часті сварки, Олена іноді думала: мабуть, і правду люди кажуть – на чужому нещасті щастя не збудуєш.

…Річ у тім, що шлюб із Наталею був у Сергія другим за рахунком. І на момент їхнього знайомства він був одружений. У них із першою дружиною нещодавно народилася дочка Лариса.

Напевно, Сергій не планував, що їхні стосунки з Наталею зайдуть так далеко.

Але легкий і швидкоплинний роман несподівано отримав продовження. Наталя завагітніла і вирішила народжувати.

Батьки про все довідалися і взялися за голову. Була велика сварка, після чого Наталя жила якийсь час в Олени.

Сергій опинився перед складним вибором – залишитися з уже нелюбою першою дружиною, чи пов’язати своє життя з Наталею.

Чоловік вибрав Наталю

Дружині він залишив квартиру, яка була їхнім спільно нажитим майном. Аліменти на доньку платив справно. Але дружина тримала на нього образу, з дочкою бачитись йому не давала. Вона і Лариску так виховала – батько поганий, тримайся від нього подалі.

Наталя народила йому сина Романа. Спочатку вони жили дружно. Потім почалися непорозуміння і сварки.

Можливо, причиною став егоїзм Сергія, який згодом дедалі більше став виявлятися.

Або категоричність Наталі, справжнього «козерога».

А може, все разом…

Тільки після однієї з таких сварок вони розлучилися.

Саме тоді не стало тітки Сергія, і він став господарем її старенького, але досить міцного, будиночка на березі річки.

Скучивши, Наталя перша пішла на перемир’я. Але повертатися у місто Сергій не захотів. Навпаки, кликав її переїхати в село.

-Там така краса! – ділилася Наталя з подругою.

-Була б робота, одразу б і переїхала. А поки що на вихідних до нього мотаюся. Роман теж іноді батька відвідує.

Батьки Наталі ніколи не мали городу. Як робити грядки і садити кабачки, чи капусту – для Наталії було щось незбагненне.

А тут вона раптом похвалилася Олені:

-Я такі огірки виростила, ти тільки бачила б! Ще й засолила сама!

Вона все частіше почала замислюватися про переїзд.

І раптом як грім серед ясного неба – не стало Сергія…

Найбільше її засмутило те, що на той момент колишній чоловік був зовсім один…

-Раптом його можна було врятувати, а поряд нікого не було? – все запитувала Наталя.

-Все вже сталося… Він був слабий. Ти ні в чому не винна, – втішала її подруга.

Та це був тільки початок…

Потім почалися звичайні клопоти зі спадком. Родичів у Сергія, окрім дочки та сина, не було.

Лариса багато років не бачилася з батьком. Зовсім не йшла з ним на контакт. Але на поминки приїхала.

-Приємна дівчина, – подумала тоді Олена.

-Як думаєш, Лариска вступатиме у спадок? – спитала Наталка, збираючись до нотаріуса.

-Думаю, не повинна. Сергій їм тоді з матір’ю квартиру залишив. Значить, дім Роману й тобі. На мою думку, це справедливо.

-Знаєш, я, мабуть, згодом у нього переїду. А Роман нехай у квартирі залишається. На зиму в місто приїжджатиму. Тільки ось із роботою б щось придумати…

Поки подруга собі планувала, раптом задзвонив телефон. Дзвонили сусіди Сергія із села.

Сказали, що приїжджала дочка. Привозила із собою оцінювачів. Запитувала у сусідів про ключі, щоб подивитися будинок зсередини…

-Отже, поки батько живий був, спілкуватися не хотіла. Навіть жодного разу до нього не приїхала. А тепер ось, будь ласка! – кричала Наталя.

Олені стало шкода подругу. Якщо Лариса захоче, то може спробувати відсудить половину будинку. Спадкоємиця ж, має право…

А по совісті… А по совісті зараз видно що мало хто живе…

КІНЕЦЬ.