Рано-вранці Стелла знайшла заnиску на столі. Сподіваюся, що ти до вечора звільнuш мою квартиру. Я люблю іншу. Про алі менти не може бутu й мовu, я доведу, що це не моя дитина.

 

Олексій вийшов із вагона і зітхнув. Зітхнувши чисте морське повітря, він пішов далі. Від запаху квітучого бузку на нього наринули спогади. Він наро дився і виріс у цьому місті. Колись він був щасливий у цьому місті, він тут зустрів своє перше кохання. Він був щасливий, поки не побачив її в обіймах іншого.

Не вислухавши її пояснень, він поспішно поїхав. Він боявся наробити дурниць. І ось минуло чотири роки. Душевна рана загоїлася, і він зміг повернутися до рідного міста. — Льошка! Синку! Чому ти не попередив? — Якось несподівано вийшло. Я просто куnив квиток та приїхав. Трохи відпочивши, Олексій вийшов прогулятися набережною. Олексій пройшовся набережною, а потім звернув до парку. У парку його увагу привернула молода білява жінка з дитиною.

Малюк був щасливий, граючи з матір’ю. Коли він підійшов ближче до тієї жінки, він впізнав Стеллу. Побачивши погляд улюблених блакитних очей, серце його стислося. Він втратив голову, як і шість років тому. -Стелла?! Привіт. Отак зустріч. Це твоя дитина? -Так, моя, — сказала вона.

— Привіт малий. Я Олексій, а ти? -Я теж Олексій, — простягаючи йому руку, сказав хлопчик. -Ти мій тезка, виходить, — сказав Олексій, вдивляючись йому в обличчя. Риси малюка йому здалися дуже знайомими та рідними. — Зайдемо до нашого кафе і трохи посидимо?

— Запропонував він. Стелла погодилася і встала з лави. «Яка ж вона гарна! Не дарма, я її тоді називав зірочкою» — подумав Олексій. Біле мармурове обличчя й золоте волосся справді надавало їй зоряної зовнішності. Вони в кафе балакали, пили каву. Було враження, що не було цих чотирьох років розлуки. Олексій не міг пробачити, що тоді не вислухав її, він з кожною хви линою все більше розумів, що він її так само сильно любить, як тоді.

Вона розповіла, що кинула балет, бо чоловік був проти . Олексій не втримався і спитав: «У тебе хоч якісь почуття лишилися до мене?» -Це не важливо, Олексію, я одружена. Надто пізно про це говорити. -Повертайся до мене, я і Льошку вси новлю, любитиму як рідного. Я тебе люблю. -Ні, ти не знаєш його, все не так просто. Пробач мені вже час. Вона встала, щоби піти, але Олексій не міг її відпустити. Він обійняв її, а вона притулилася до нього.

Він міцно притис її до себе. -Добрий вечір, я вам не заважу? Стелла здригнулася, почувши голос чоловіка. -Де дитина? -Він там грає, — сказала вона, не підводячи очей. Чоловік простяг йому руку. -Володимир, -сказав він. -Олексій, — простягаючи йому руку сказав Льоша . -Ого, та ти тезка мого сина, виходить.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩