Пропозиція дійсно була достойна: хороший будинок, фруктовий садок, подвір’я, недалеко від магазину, поруч школа та дитячий садочок. Єдине що насторожувало – ціна явно занижена. Щось тут не так. Хазяйка будинку, опустивши очі сказала: – До будинку додається мій батько. – Тобто як це? – перепитала дружина. – Я виходжу заміж і їду за кордон, батька з собою взяти не можу, самі вирішуйте будете брати чи ні?

 

Ми з дружиною завжди мріяли про власний будинок з подвір’ям. Разом із сином проживали в однокімнатній квартирі. Для трьох людей тіснувато, але жити можна, проте після народження близнючок стало тісно. Потрібно було щось робити. Грошей для того, щоб докласти та купити більшу квартиру, у нас не було.

Я вирішив поїхати на заробітки за кордон. А дружина тим часом виховувала дітей та переглядала оголошення по продажі нерухомості.

Я працював за кордоном уже декілька років, як раптом зателефонувала дружина та сказала, що знайшла для нас будинок. Почала мені його розхвалювати, сказала, що там і садок, і подвір’я, і кімнат багато. Просила приїхати, щоб разом подивитися на той будинок. Можливо, вдасться його купити, було б дуже чудово. Я попросив відпустку на роботі та приїхав додому, щоб поїхати поглянути на будинок, який мені розхвалювала дружина.

Пропозиція дійсно була достойна: хороший будинок, фруктовий садок, подвір’я, недалеко від магазину, поруч школа та дитячий садочок. Єдине що насторожувало – ціна явно занижена. Щось тут не так. Хазяйка будинку, опустивши очі сказала:

До будинку додається мій батько.

– Тобто як це? – перепитала дружина.

Я виходжу заміж і їду за кордон, батька з собою взяти не можу, самі вирішуйте будете брати чи ні?

– Це якесь божевілля, – сказав я, – хіба може людина в здоровому глузді таке пропонувати?

Та дружина мене зупинила, відійшовши вбік, ми почали обговорювати цю ситуацію.

– Сам подумай, – почала дружина, – твоїх та моїх батьків уже немає в живих, то у дітей буде дідусь, а якщо цей будинок придбають якісь злі люди та викинуть його на вулицю. Він такого не заслуговує.

Ми погодились, швидко все оформили та переїхали. Діти були в захваті від дідуся, дружина теж раділа, що буде нагляд за дітьми. Будинок був у доволі хорошому стані, можна було відразу в ньому жити.

Згодом я зміг розрахуватися з роботи та проводити більше часу з сім’єю, проте мене ще й досі не полишає думка про те, як рідна донька могла так вчинити з батьком. Чи не боїться вона, що у неї буде така ж доля?

КІНЕЦЬ.