Моєї нареченої довго не було, я вийшов на сходи до входу в РАГС, подумав, що так буде швидше. Дивлюся, а біля входу теж стоїть наречена, когось виглядає та гірко плаче. Дівчину звали Олександра та виявилося вона потрапила в таку ж ситуацію, що і я, її наречений кудись зник

 

Останнього разу костюм я одягав лише на випускний, тепер ось знову є привід для того, щоб одягнутися красиво, я одружуюся. Незвично себе таким бачити. Ось уже й настав час їхати до РАГСу, мама почала мене підганяти. А я дещо хвилююся. Тут в кімнату зайшов батько та сказав, що гості уже всі зібралися.

Моя наречена Валентина родом не з нашого міста, з її сторони нікого не буде. Ми домовилися, що вона під’їде прямо до РАГСу.

Ми з моїми гостями приїхали перші, почекали трохи, нареченої все не було, уже й наша черга минула, а Валентини все немає, на дзвінки не відповідає, потім взагалі вимкнула телефон. Що б таке могло статися? Гості уже теж почали хвилюватися. Діялося щось незрозуміле.

Я вийшов на сходи до входу в РАГС, подумав, що так буде швидше. Дивлюся, а біля входу теж стоїть наречена, когось виглядає та гірко плаче. Мені стало шкода дівчину та я запитав у неї що сталося. Дівчину звали Олександра та вона потрапила в таку ж ситуацію, що і я, її наречений кудись зник. Я зрозумів, що моя ситуація не така вже й погана та намагався втішити дівчину, ми познайомилися, розговорилися, наших половинок так і не було. А потім я сказав доленосну фразу:

Давай зараз одружимося, щоб виправити ситуацію в очах наших гостей. Мою наречену все одно ніхто не бачив.

Олександра сказала:

А давай, мені нічого втрачати. Мого нареченого теж ніхто з гостей ще не бачив.

І тоді я повірив у долю, адже з’ясувалося, що у нас з Олександрою навіть той самий ресторан замовлений. Довелося все пояснити батькам, адже лише вони одні знали, що Олександра не моя наречена. Було дуже кумедно спостерігати за тим, як вони між собою знайомилися.

Я переживав через те, як далі складуться наші з моєю новою дружиною стосунки. Може, це буде перший та останній день нашого сімейного життя, а може й ні. Та все пішло як по маслу, весілля було гучне та веселе, ми отримали багато позитивних емоцій. В Олександри гості були теж лише з її сторони. Та її наречений теж не з нашого міста. Саме завдяки тому, що наші наречені не з’явилися на власне весілля, ми з Олександрою зустрілися.

На цей момент ми одружені уже 5 років, у нас двоє дітей та собака.

Наші батьки так подружилися, що тепер вільний час завжди проводять разом. Їздять у подорожі, на природу та все не забувають за яких обставин нам довелося зустрітися. Ми разом сміємося над цією історією. У батьків Олександри великий будинок за містом з альтанкою, поруч річка й ліс, ми дуже любимо там відпочивати великою родиною.

Коли донечки уже пішли в школу, на лінійці до 1 вересня я зустрів колишню наречену Валентину. Вона відправляла свого сина до першого класу. Жінка гарячково почала просити вибачення за те, що не прийшла тоді, пояснила це тим, що напередодні весілля повернувся її колишній коханий, закрутив їй голову, зробив дитину та кинув. Запитала чи не образився я на неї, у відповідь я подякував Валентині за те, що вона тоді зробила.

А колишня наречена лише здивовано подивилася на мене.

КІНЕЦЬ.