Приїхавши в гості до своєї подруги, я побачила у неї повний бардак та купу розбитого посуду. Але подруга була спокійною — промовила фразу, яка запам’яталася мені на все життя!

 

Справа була ввечері, справ було — вагон і маленький візок. Закинути речі у прання, перевірити уроки у старшого, змайструвати виріб для садка з молодшим, приготувати вечерю та погодувати домочадців, замочити квасолю для супу, прибрати пісок із передпокою.

Звичайний перелік справ жінки – матері сімейства. Я ганяла по квартирі, хапалася то за одне, то за інше, і не одразу почула, що дзвонить мій телефон. — Мам, це тітка Світлана! — Підбіг старший і простяг мені апарат: — Сину, скажи тітці, що я зайнята, передзвоню. У мене руки у буряках.

— Жодних «передзвоню»! — Почула я голос Світлани (син включив гучномовець). — Мий руки та приїжджай до мене! Негайно. Випити купи дорогою. Я добре знала цей тон подруги: щось трапилося, і їхати треба у будь-якому разі, покинувши всі справи. — Я до Світлани!

Вимкни через 10 хвилин картоплю та злий воду, – крикнула я чоловікові і невдовзі вже їхала в таксі на інший кінець міста. — Відкрито! — Почула я, зателефонувавши в двері. Увійшла і, оскільки в передпокої мене ніхто не зустрів, одразу попрямувала на кухню. І завмерла на порозі.

Моя подруга сиділа посеред гори, що складалася з розбитого посуду, різного кухонного начиння, розсипаного чаю, кави, поламаної табуретки та шафки, що раніше висіла на стіні. Абсолютно спокійна. З двома порожніми келихами в руках. — Вціліли! — Повідомила вона, побачивши мене. Добре, що я їх у іншому місці зберігала! А сталося таке. Світлана, вставши на табуретку, полізла діставати з верхньої полиці шафки зошит із маминими рецептами. Похитнувшись і падаючи, інстинктивно схопилася за шафку, в якій зберігався посуд та багато інших потрібних речей.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩