Інна прокинулася рано, причепурилася і пішла на кухню готувати сніданок. Жінка вирішила приготувати омлет, дістала з холодильника яйця, як раптом почула дивні звуки у ванній. Вийшла у коридор, прислухалася – нікого. Інна повернулася і стала до плити. – Доброго ранку, – почула вона за спиною голос. Інна обернулася і застигла. Перед нею стояла якась незнайома дівчина. – Може вам допомогти сніданок приготувати? – запропонувала незнайомка. Інна здивовано дивилася на дівчину, не розуміючи, що відбувається

Павло був один у батьків. Пізня дитина, світло у вікні. Спадкоємця довго-довго чекали, а виріс – озирнутися не встигли.

На третьому курсі надумався одружитися.

І треба ж, привів у будинок незрозуміло кого…

Мама спочатку не сприйняла появу Наталки всерйоз. Павлик був красень, високого зросту, студент вузу, з доброї родини, єдиний спадкоємець. Завидний, за маминими мірками, наречений. Дівчата вилися навколо нього, починаючи зі старших класів школи. А він усе з Вірою дружив – з першого класу вони за однією партою сиділи, завдання з математики, як горішки клацали.

Інна Василівна бачила: дуже син однокласниці подобається, очей з нього не зводить. Але Павло її як дівчину не сприймав, для нього це була дитяча дружба, не більше.

Коли у випускному класі він почав із Вірою ділитися своїми любовними пригодами, дівчина усвідомила, що з ролі «Віра – своя людина» їй не вийти. Щоб не перейматися всім цим, поїхала вступати до іншого міста.

Інна Василівна, сумувала, нагадувала синові про шкільну подругу, таємно сподівалася, що в перші ж канікули з дружби виникне пристрасть. Аж надто подобалася їй Віра, а ще більше – її родина. Тато має власний бізнес, мама викладач. Словом, чудова партія.

Зимові канікули нічого не змінили, а влітку після першого курсу Віра привезла додому нареченого. Павло анітрохи не засмутився, навпаки – вони гуляли втрьох як нерозлучні друзі. Павло легко знайомився, часто заводив стосунки, але ні з ким не складалося, з батьками жодної пасії не знайомив.

Інна Василівна зітхала, чоловік за сина заступався, заспокоював: мовляв, які його роки, хай гуляє.

Наталка явилася в будинку суботнього ранку. Вони з Інною Василівною зустрілися у коридорі. Одна йшла на кухню, друга у ванну.

Від несподіванки господиня дому розгубилася і не промовила жодного слова. Зате дівчина виявилася зговірлива.

З’явилася за п’ять хвилин знайомитися:

– Здрастуйте, мене Наталка звуть. Може вам допомогти сніданок приготувати?

 – Ні, ні, що ви, – знову розгубилася господиня. – Я так рано не снідаю, лише кави…

– Відмінно, я теж вранці не їм. А каву вип’ю із задоволенням.

Інна Василівна зробила дівчині каву, питала мало, більше слухала. Дізнавшись, що Павло зустрічається з Наталкою майже три місяці, зраділа. Подумала: «Якщо не говорив нічого, значить, несерйозно все у них». Дивилася на гостю і не могла зрозуміти, чим та сподобалася її синові. Струнка – так, але в іншому звичайна. Нецікава зовсім. Ще й батьків нема виросла у бабусі в маленькому райцентрі.

Напевно, за будь-кого готова вчепитися, аби у великому місті залишитися. Тому й безпардонна така: не соромлячись, сидить тут із нею, розмовляє.

– Ви вже познайомились? – зненацька з’явився Павло. – Чудово. Мамо, ми з Наталкою житимемо разом. Поки що у нас, а потім знімемо квартиру. Ти ж давно хотіла мене одружити, тож готуйся стати бабусею.

Ось тут мама застигла. Пару хвилин мовчала. А потім зібралася і видала:

– Не бувати цьому.

– В сенсі? – не зрозумів Павло.

– Хіба так повідомляють батькам про майбутню наречену? І взагалі я проти співмешкання без шлюбу, принаймні – не в моєму домі.

– Тобто онук тебе теж не цікавить?

– Який онук, що ти несеш!

– Наталя чекає дитину, ось який.

То було несподівано. Інна Василівна схопилася за бік та вийшла з кухні. Того дня виставити молодих вона не змогла. Поміркувавши, вирішила, що виставити сина з рідного дому вона не повинна. А ось Наталку цю неприємну вона виживе без проблем.

Чоловік намагався заступитися за моложих, та куди там! І майбутній онук не пом’якшив жінку. Подумаєш, вагітність. Спеціально дівчина все підлаштувала. А розумні дівчата такі речі планують. Та й хто сказав, що від Павла? Виявиться на вулиці, швидко вирішить свої проблеми.

А одружиться син встигне, рано йому ще. Які діти у 20 років? Ще майже чотири роки навчатись. Він же до магістратури хотів. Подорослішає, порозумнішає, почне заробляти, і знайде дівчинку з доброї родини, а не цю… Все у хлопчика попереду. Навіщо молодість втрачати?

Загалом, мама оголосила бойкот незапланованому щастю. Методи всім відомі. Вічні причіпки, сварки і нарікання синочку на  погану невістку, яка ніколи не буде нормальною дружиною. Адже у неї прикладу нормального не було.

Піти на квартиру молодята не могли, сваритися з мамою Павло не хотів. У результаті Наталка зібрала речі та поїхала до своєї бабусі. Зробила це, коли Павла не було вдома: зрозуміла, що він заступатися за неї не буде, сам ще дитина.

Хлопець справді зітхнув з полегшенням. А мама, бачачи це, була просто щаслива:

– Павло, ти не переживай. Все твоя Наталка зробить правильно, ще не пізно. Вона ж тільки заради квартири приклеїлася до тебе, а тепер, повір, забуде про тебе.

…За п’ять років Павла не стало, їзав на машині додому і сталася біда. Батько пішов за ним не витримав втрати. Інна Василівна залишилася зовсім одна.

Коли трохи оговталася, почала шукати Наталку. Це було нескладно.

Виявилося, «невістка» разом із бабусею виховує доньку. Дівчинка – копія Павлика. Чи захоче її Наталка бачити свекруху? Чи пробачить? Чи знає про те, що Павла не стало? Чи дозволить побачити онуку? Інна Василівна хоче вірити у її добру душу. Тільки вже кілька місяців не наважується навіть зателефонувати.

Сусідка каже, що треба спробувати. Що їм вже нема чого ділити, що це на користь дитини. Але Інна Василівна поки що не готова. Вона просто дивиться фотографії у соцмережах. І плаче…

КІНЕЦЬ.