Приїхав провідати стареньку матусю. Не минуло й кількох хвилин, як я твердо вирішив: забираю її до себе. Назавжди. І не став зволікати, одразу почав збирати речі. Мама не хотіла брати їх багато, узяла лише трохи одягу, капці та в’язальні нитки зі спицями. А ще забрала свою пухову ковдру. Я не став заперечувати, знаю, що старші люди постійно мерзнуть.

З того часу вона мешкає з нами. Правду кажуть, що старенькі з роками стають мов малі діти. Щось у цьому є, у поведінці у реакції на певні речі. Вона ходить по хаті повільно, ледь переставляючи ноги. З обережністю зупиняється перед кожною кімнатою, щоб переступити поріг, притримується рукою за одвірок. Дуже любить нашого песика. Він пухнастий та часто сидить у неї в ногах, а вона його гладить і чухає за вухом.

Інколи бабуся бубонить, щось під ніс, ніби з кимось розмовляє. Виглядає це дивно, але ми звикли й майже не звертаємо уваги. Вона часто спить. А коли хтось до нас приходить, то сидить у своїй кімнати, соромлячись сідати з нами за стіл. Часто згадує татуся. Вона його так любила, й мабуть, досі не змирилась, що його вже немає. Любить розповідати одні й ті ж історії, а ми вдаємо, що чуємо їх вперше.

Працьовиті зморшкуваті руки тепер трясуться. Навіть чашку притримує другою рукою, щоб не впустити додолу. Полюбляє переглядати старі фотографії, де вони з батьком ще такі молоді. Я навіть не помітив, як вона забрала ті фото з дому.

Раніше, якось не помічав, наскільки вона постаріла, стала така мініатюрна та згорблена. Вона вже не така самостійна, як колись та потребує певного догляду. Обслуговує себе сама, але іноді може утнути якусь дурницю. Тому за нею потрібно наглядати.

Дуже любить, коли ми усі повертаємось додому. Навіть зітхає з полегшенням. Інколи в’яже шкарпетки. Але руки вже не настільки вправні й пальці не слухняні та швидко втомлюються. А раніше такі светри нам в’язала.

Мені неймовірно сумно спостерігати, як з сильної активної жінки, вона перетворилася на слабку кволу бабусю. Скоро їй виповнюється вісімдесят.

Шкодую свою матусю. І ставлюся до неї з такою ж ніжністю та терплячістю, як вона до нас, коли ми були малими. Ніхто не знає, як доведеться доживати останні літа, але я хочу, щоб моя мама провела їх у спокої та сімейному затишку. А для цього й не потрібно багато. Достатньо поруч мати люблячу родину.

Матусю, дякую, що подарувала мені життя і дбала про мене. Живи довго, прошу тебе. Тепер я про тебе подбаю. Бережіть рідних.

КІНЕЦЬ.