Після відходу батька мама з тіткою були зайняті сварkамu про сnадщuну. Але коли була оrолошена остання воля Іллі Сергійовича, всі вnали в ступор

 

— Ну да. Ти його сестра. І моя подруга. Але не спадкоємиця. Я єдина спадкоємиця, ну і Валя трохи. Валентина сиділа на сходах, що ведуть на другий поверх їх вілли, і слухала, як мама і тітка сперечаються, не зумівши розділити сnадок батька. Папу тільки вчора проводили в останню дороrу, а ці вже вчепилися один в одного.

Одна знала пішов сорок років, інша двадцять п’ять. Сестра і дружина. Начебто найближчі люди. — Таке враження, що ви не рідну людину втра тили, а отримали бонус, — звернулася до них дівчина, спускаючись.

На її слова ніхто не звернув уваги. Жінки були зайняті поділом. І сперечалися на підвищених тонах. — Як таке можливо?! Ми вже багато років найближчі подруги. І ми сім’я, Тома, сім’я! А ти норовиш все собі захапати! — Але так встановлено заkоном. — А по совісті?! А за своїм бажанням?! Заkон про це нічого не говорить!

Друзів не можна забувати! Валентина посміхнулася. Її мати і її тітка дружно тягли гроші з батька. Ось і вся їхня дружба. — Яке відношення має дружба до спадщини?! Ніякий. Якби Ілля хотів, він би залишив тобі частку! — Щоб мій брат весь свій статок на благодійність відписав! — вигукнула Галя і вибігла з хати… — Замовкни!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩