Кращі роки мого життя я прожила в постійному розпачі, адже у мене був складний період життя тоді. Вся справа в тому, що по дурості й необережності я завагітніла ще в підлітковому віці, але я вирішила народжувати адже мій хлопець все одно був поруч і дуже мене любив.

Але тут і стався момент, з-за якого я все ще не можу прийти в себе. В один день, під час однієї невдалої поїздки, мій хлопець розбився на машині, його не стало на місці…

Минуло багато років, я виховувала нашу доньку одна, і навіть не збиралася заводити нові стосунки, адже я просто була не готова до них, і все ще дуже сильно нудьгувала по хлопцеві.

Він був для мене головною опорою, і коли його не стало, я просто не могла жити для себе, і вирішила присвятити всю себе доньці. А от коли вона виросла, то я просто не знала, що робити далі, як взагалі жити. коли я зустріва Артема. Він був моїм однолітком,

а історія його життя була сповнена таких самих похмурих моментів, як і моя. Він втратив у нещасному випадку всю свою сім’ю, і після цього випадку просто не міг жити спокійно; його розум був сповнений відчайдушних думок, як і мій, до речі. Умісці, ми доповнили один одного, наші рани затягнулися разом, і я вперше відчула, якє це, коли ти бачиш свою цілісність в близькій людині.

КІНЕЦЬ.