Після закінчення школи я вступила до університету. Я була на першому курсі, коли батьки повідомили мені радісну новину про те, що купили дачу. Я зраділа, привітала, але тоді і подумати не могла, чим це закінчиться… На останньому курсі я познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися і незабаром одружилися.

Виявляється, що у батьків чоловіка теж була дача. Чоловік з дитинства звик до того, що треба працювати. Вони за доnомогою родичів садили картоплю, потім все разом підгортали і копали. Коли моя майбутня свекруха побачила мене, зраділа і сказала: «будеш нашою помічницею, у нас повно справ на городі».

Після весілля почалося. Ми збиралися у весільну подорож, але так і не поїхали, тому що літній сезон і потрібна доnомога батькам. Я злилася, але що робити? Ні мені, ні чоловікові нічого не потрібно з городу. Ми домашні консерви не любимо, компоти не п’ємо, в супермаркеті все є, іноді купую солоні огірки — і все.

Фрукти і ягоди куnую на ринку. Ми обидва добре заробляємо і нам не важко куnувати все необхідне: немає потреби працювати до втрати сил на городі. Я сама нічого не вміла робити, але свекри сказали: «Ми навчимо, не хвилюйся, все буде добре, раніше ми самі не знали, що та як». Я і не хвилювалася.

Але батькам неможливо щось пояснити. Три роки ми доnомагали, чим могли. Батькам потрібно доnомагати. У нас була й інша проблема. Що не роби-все одно батьки були незадоволені. Вони ображалися, що ми їдемо до свекрів на дачу, а свекри сkандалили, що ми їдемо до моїх. У суботу рано вранці дзвонили — і хто першим дзвонив, той був переможцем: до нього ми і їхали. У нас не було можливості спілкуватися з друзями.

Мама говорила: «друзі почекають, а огірочки і помідори треба б полити». Нам це все набридло, у нас своє життя, і ми вирішили раз і назавжди покінчити з цим. Ми просто зважилися відмовитися від поїздок на дачу і до свекрів, і до моїх батьків. Батьки образилися, не дзвонять, зате отримуємо смс-ки, що нагадують нам про те, що ми невдячні.

КІНЕЦЬ.