В ресторан увійшла шикарно одягнена дівчина. — Доброго дня, Ольга. — Добрий день, Юрій Володимирович. Зробіть так, щоб мене обслужив Андрій. Будь ласка… — Змушуєте чекати клієнта, молодий чоловік, — весело посміхнулася вона офіціанту, коли той підійшов, — Як живеш?

— Привіт. Добре живу, — з кислою міною відповів Андрій. — Що тобі подати? — Каву і спілкування з тобою. — Кави принесу. А спілкування не завезли. Офіціант приніс каву і поклав на стіл перед клієнткою. — Андрюш, присядь. Є ділова розмова, — сказала Ольга. — Ти ж сама знаєш, що нам це заборонено, — відповів Андрій. — Ну тут всім відомо, що я була твоєю дружиною. — Так. Але правило є правило. Без винятків. — Ну тоді постій поруч.

Адже розмовляти з клієнтом правилами не заборонено. У мене й справді до тебе серйозна розмова є. — Оля, ну що тобі від мене потрібно. Ми тепер чужі люди. І не зобов’язані навіть вітатися при виnадковій зустрічі. — Ти ж не думаєш, що я прийшла просити вибачення?

— Нічого такого я не думаю. Тобі нема чого вибачатися. — Як нема чого. Я роз лучилася з тобою, пішла до баrатого. І зараз у мене і будинок, і машина, і хороша робота. Все, про що ми з тобою мріяли, зараз у мене є. А у тебе нічого… — Я радий, що ти отримала все, про що мріяла.

Серйозно. Не жартую. — І я теж хочу радіти твоїм успіхам. Хочу тобі доnомогти. — Мені? Спасибі. Доnомоги не потребую. — Стривай. Не вередуй. Макс відкриває новий ресторан, йому потрібен директор, я запропонувала твою кандидатуру, він підтримав. — Він не в курсі, що я твій ко лишній?

— Знає. І ні крапельки не ревнує. Адже ти професіонал… — Все, Оля. Твій час вийшов. Мене чекають інші клієнти… Коли Андрій підійшов до спорожнілому столика, знайшов там записку: «Я буду приходити кожен день, поки не виб’ю твою згоду. Цілую. Твоя колишня».

КІНЕЦЬ.