Одним осіннім днем ми побачили маленького журавлика перед нашим будинком. У нього було пошкоджено крило, і нами було прийнято рішення вилікувати бідного. Крило зажило, і журавлик залишився з нами. Своїх він назовсім забув. Ми, до речі, назвали його Джеком. Джек постійно нам доnомагав всюди.

Син, Ванька, наприклад, збере полуницю і залишить одну на землі, так Джек істерив, поки ми не помічали і не підбирали полуничку. — Помічник ти наш, що б ми без тебе робили … — говорила я, ніжно пестячи свого вихованця.

Тільки наша сусідка, баба Тамара, дивилася на нас через паркан і сkаржилася, мовляв, ми такі безсердечні, бідного в заручниках тримаємо, не даємо вдихнути свободи, не пускаємо до його родичів.

— Напевно, вона без настрою сьогодні, — говорили ми щоразу, коли баба Тома так огризалася… В один період з роботою чоловіка почалися деякі складнощі. Він пізно повертався додому, не затримувався з нами перед сном, в нашій родині почалася якась криза. Навіть Джек відчув напряг в будинку і зник на кілька днів. Ох, скільки сліз я тоді пролила. Потім він сам повернувся. Загалом, одного разу до нас в гості прийшла баба Тома.

Була зима, ніхто зайвий раз з дому не виходив, тому її візит здався нам вкрай цікавим. Під «нами» я маю на увазі себе, Ваньку і Джека, адже чоловік був на роботі. Я запросила бабу Тамару в будинок, пригостила її свіжими печивом і чаєм, і тут вона перейшла, власне, до тієї теми, з чим до мене і прийшла.

— Поки ти вдома сидиш, чаї ганяєш, твій чоловік там з донькою свого начальника розважається, — сказала вона, запиваючи шматок печива чаєм, — я б на твоєму місці так спокійно не сиділа. Я б пішла впала б до ніг чоловіка і вибачення б просила. На цих словах я не змогла себе стримати і заплакала — голосно і гірко. Тут на бабу тому напав Джек; він аrресивно «клював» сусідку, тій довелося піти.

Вже через кілька хвилин всі троє під 7 куртками стояли перед місцем роботи мого чоловіка. Він в той день повинен був залишитися там на ніч, тому слова сусідки і здалися мені такими правдоподібними. З чоловіком нікого не було. Він здивовано подивився на нас, обійняв сина однією рукою, іншою притиснув мене до серця, і ми увійшли в його кабінет. Джек гордо тупотів за нами, чекаючи свого пледа.

КІНЕЦЬ.