Олена з донькою поверталася від батьків до себе додому. Вдома їх чекав чоловік Андрій. Квартира зустріла їх тишею, в жодній кімнаті не світилося світло. – Андрій! – гукнула Олена. Ніхто не відповідав. Олена спробую зателефонувати йому, але телефон був вимкнений. Жінка зайшла у спальню і застигла – всі речі були розкидані по кімнаті. – Що тут сталося? – здивувалася Олена. Раптом вона помітила, що на столі білів невеликий листок паперу. Дівчина взяла до рук записку, прочитала її, і ахнула

 

Олена поверталася від батьків до себе додому.

Разом із донькою Марійкою вона поїхала до них у п’ятницю ввечері. Мама та тато Олени жили в сусідньому місті, приблизно за вісімдесят кілометрів.

Мама та дочка поверталися на автомобілі ввечері неділі. Ще не стемніло, але почав накрапувати дощ, небо сховалося за хмарами.

Марійка вже засинала.

Їй було лише сім років, вона готувалася піти до школи першого вересня. До початку навчального року залишалося лише три тижні. Але дівчинка була повністю готова до того, щоб стати ученицею.

Куплено шкільну форму. Гарний рюкзачок вже укомплектований зошитами та пеналом, який обрала майбутня першокласниця.

Навіть симпатичні гумки з бантиками вже чекали свого часу.

Олена трохи зменшила швидкість, все-таки в сутінках, під дощем вона не так впевнено вела машину.

Вона посміхнулася своїм думкам – вдома на них чекає чоловік і батько Марійки – Андрій, він завжди сумує за ними, але через роботу не може часто їздити до тещі та тестя.

Може, Андрій приготував щось смачненьке? Загалом він любив готувати, але рідко міг викроїти час для цього заняття.

Вже перед в’їздом до міста автомобіль Олени трохи занесло мокрою дорогою. Дівчина швидко вирівняла машину, але на мить дуже запереживали, насамперед не за себе, а за доньку.

Містом вдалося проїхати без пригод, от і їхній будинок.

Олена розбудила Марійку, і вони швидко забігли в під’їзд, дощ ставав все сильнішим.

Квартира зустріла їх тишею, в жодній кімнаті не світилося світло.

– Андрій! – покликала Олена.

– Татку, ми приїхали! – Марійка вбігла до коридору, ще не встигнувши зрозуміти, що у квартирі нікого немає.

– Дивно… – пробурмотіла Олена.

Вона ввімкнула світло на кухні, роззулася, стягнула мокру куртку.

– Мамо, а де наш тато?

– Зараз спробую зателефонувати йому. Може, на роботу викликали.

Але Олена сама в це не дуже вірила, бо в неділю Андрій завжди був удома. Завжди.

Олена набрала номер чоловіка – “Абонент недоступний”.

Дівчина дивилася на телефон і не могла збагнути, що відбувається. Куди подівся Андрій?

Олена клацнула вимикачем у їхній з чоловіком спальні…

Першою думкою було – їх oбчиcтили! На ліжку валялися якісь речі, її та Андрія. На полицях у шафі весь одяг був перевернутий, дверцята відчинені, частина речей була відсутня.

– Що тут сталося? – пробурмотіла Олена.

Вона схопилася за телефон, збираючись зателефонувати до дільничого. Але все ж таки спочатку заглянула в кімнату Марійки, там панував ідеальний порядок. На кухні – теж нічого не зворушено.

Олена зробила крок до столу, на ньому білів невеликий листок паперу. Дівчина взяла до рук записку:

“Олено, вибач, я покохав іншу. Я йду до неї. Андрій.”

Олена перечитала текст другий раз, потім і третій, але сенс чомусь ніяк не доходив до неї.

– Покохав іншу? Яку? А як же я? А мене не кохав хіба?

Вона присіла на стілець і повільно та акуратно пopвала записку на дрібні шматочки.

– Як, загалом, так можна? Залишив дружину та дитину в записці? Тобто міг і смс написати, так?

Олена сиділа за столом і розмовляла сама з собою, вона навіть не помічала цього.

І їй чомусь зовсім не хотілося плакати.

– Мамо, ти зателефонувала татові? – на кухню забігла Марійка. – Я хочу показати йому іграшку, яку мені подарували дідусь і бабуся!

– Сонечко, я поки не додзвонилася татові.

Олена встала і, і мехенічно, знову пішла до їхньої із чоловіком кімнати.

Там, на одній із полиць шафи, лежав їхній маленький банк – коробка з грошима. Подружжя хотіло під час перших канікул доньки відпочити на морі, вони збирали гроші на поїздку.

Бракувало зовсім небагато. І сьогодні батьки Олени подарували їй суму, тому що знали про плани дітей.

Гроші спокійно лежали в сумочці Олени, а ось все, що було накопичено, пішло разом із Андрієм.

– Невже це правда? – вигунула Олена, тримаючи порожню коробку в руках.

Олена схопилася за голову – і як далі жити? Вона вже звикла до широкої чоловічої спини, яка прикривала від усіх негараздів.

***

Олена та Андрій одружилися одинадцять років тому. Познайомились у спільних друзів на якомусь святі. Пішли звідти разом. За місяць з’їхалися, за три – розписалися.

Олена була старша за Андрія на чотири роки. Їй цього року має виповнитись тридцять п’ять. Вони планували відзначити її ювілей, хотіли гуляти у ресторані з рідними та друзями.

Андрій жартував з дружини, натякаючи на її вік. Але Олена ніколи не сприймала ці жарти всерйоз, вона завжди стежила за собою і виглядала молодшою ​​за свої роки.

Деякий час подружжя жило лише вдвох, насолоджувалося одне одним і спільним життям.

Але через кілька років їм захотілося, щоб у їхнього кохання було продовження. Так у них з’явилася Марійка – улюблена донечка, найкраща дівчинка на світі.

І все було добре, життя йшло своєю чергою.

Олена навіть не підозрювала, що чоловік може їй зраджувати! Андрій працював у чоловічому колективі, у них із усіх жінок була бухгалтерка – Ніна Василівна, яка має двох дочок та вже чотирьох онуків.

Де він міг зустріти “іншу” і покохати її?

– Маамо, ну, мамааа! – Марійка трусила Олену за руку. – А тато сьогодні зовсім не прийде?

Олена подивилася на дочку і повільно похитала головою.

– А як же казка та поцілунок перед сном? – Марійка ображено надула губи.

– Марійко, я сама тобі почитаю сьогодні і поцілую багато разів!

– Мамо, ти що, плачеш? Мамо, ти чому плачеш?

Олена й сама не помітила, як у неї з очей потекли сльози. Вона раптом зрозуміла, що не буде більше казок на ніч та поцілунків перед сном.

Вона тепер буде самотньою жінкою з дитиною.

Олена присіла навпочіпки, обняла Марійку і голосно заплакала.

Донька ніколи не бачила маму, що плакала, вона навіть запереживала спершу, але потім почала гладити Олену по голові:

– Мамочко, не плач! Може, тато ще прийде.

– А звідки ти знаєш про тата?

– У нас у садку в однієї виховательки теж чоловік пішов, вона плакала, а інші її втішали. Це під час тихої години було.

– А ти чому не спала?

– Я в туалет ходила. Ти більше не плакатимеш, мамо?

– Ні, Марійко, не буду.

***

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩