Олена поверталася від батьків до себе додому.

Разом із донькою Марійкою вона поїхала до них у п’ятницю ввечері. Мама та тато Олени жили в сусідньому місті, приблизно за вісімдесят кілометрів.

Мама та дочка поверталися на автомобілі ввечері неділі. Ще не стемніло, але почав накрапувати дощ, небо сховалося за хмарами.

Марійка вже засинала.

Їй було лише сім років, вона готувалася піти до школи першого вересня. До початку навчального року залишалося лише три тижні. Але дівчинка була повністю готова до того, щоб стати ученицею.

Куплено шкільну форму. Гарний рюкзачок вже укомплектований зошитами та пеналом, який обрала майбутня першокласниця.

Навіть симпатичні гумки з бантиками вже чекали свого часу.

Олена трохи зменшила швидкість, все-таки в сутінках, під дощем вона не так впевнено вела машину.

Вона посміхнулася своїм думкам – вдома на них чекає чоловік і батько Марійки – Андрій, він завжди сумує за ними, але через роботу не може часто їздити до тещі та тестя.

Може, Андрій приготував щось смачненьке? Загалом він любив готувати, але рідко міг викроїти час для цього заняття.

Вже перед в’їздом до міста автомобіль Олени трохи занесло мокрою дорогою. Дівчина швидко вирівняла машину, але на мить дуже запереживали, насамперед не за себе, а за доньку.

Містом вдалося проїхати без пригод, от і їхній будинок.

Олена розбудила Марійку, і вони швидко забігли в під’їзд, дощ ставав все сильнішим.

Квартира зустріла їх тишею, в жодній кімнаті не світилося світло.

– Андрій! – покликала Олена.

– Татку, ми приїхали! – Марійка вбігла до коридору, ще не встигнувши зрозуміти, що у квартирі нікого немає.

– Дивно… – пробурмотіла Олена.

Вона ввімкнула світло на кухні, роззулася, стягнула мокру куртку.

– Мамо, а де наш тато?

– Зараз спробую зателефонувати йому. Може, на роботу викликали.

Але Олена сама в це не дуже вірила, бо в неділю Андрій завжди був удома. Завжди.

Олена набрала номер чоловіка – “Абонент недоступний”.

Дівчина дивилася на телефон і не могла збагнути, що відбувається. Куди подівся Андрій?

Олена клацнула вимикачем у їхній з чоловіком спальні…

Першою думкою було – їх oбчиcтили! На ліжку валялися якісь речі, її та Андрія. На полицях у шафі весь одяг був перевернутий, дверцята відчинені, частина речей була відсутня.

– Що тут сталося? – пробурмотіла Олена.

Вона схопилася за телефон, збираючись зателефонувати до дільничого. Але все ж таки спочатку заглянула в кімнату Марійки, там панував ідеальний порядок. На кухні – теж нічого не зворушено.

Олена зробила крок до столу, на ньому білів невеликий листок паперу. Дівчина взяла до рук записку:

“Олено, вибач, я покохав іншу. Я йду до неї. Андрій.”

Олена перечитала текст другий раз, потім і третій, але сенс чомусь ніяк не доходив до неї.

– Покохав іншу? Яку? А як же я? А мене не кохав хіба?

Вона присіла на стілець і повільно та акуратно пopвала записку на дрібні шматочки.

– Як, загалом, так можна? Залишив дружину та дитину в записці? Тобто міг і смс написати, так?

Олена сиділа за столом і розмовляла сама з собою, вона навіть не помічала цього.

І їй чомусь зовсім не хотілося плакати.

– Мамо, ти зателефонувала татові? – на кухню забігла Марійка. – Я хочу показати йому іграшку, яку мені подарували дідусь і бабуся!

– Сонечко, я поки не додзвонилася татові.

Олена встала і, і мехенічно, знову пішла до їхньої із чоловіком кімнати.

Там, на одній із полиць шафи, лежав їхній маленький банк – коробка з грошима. Подружжя хотіло під час перших канікул доньки відпочити на морі, вони збирали гроші на поїздку.

Бракувало зовсім небагато. І сьогодні батьки Олени подарували їй суму, тому що знали про плани дітей.

Гроші спокійно лежали в сумочці Олени, а ось все, що було накопичено, пішло разом із Андрієм.

– Невже це правда? – вигунула Олена, тримаючи порожню коробку в руках.

Олена схопилася за голову – і як далі жити? Вона вже звикла до широкої чоловічої спини, яка прикривала від усіх негараздів.

***

Олена та Андрій одружилися одинадцять років тому. Познайомились у спільних друзів на якомусь святі. Пішли звідти разом. За місяць з’їхалися, за три – розписалися.

Олена була старша за Андрія на чотири роки. Їй цього року має виповнитись тридцять п’ять. Вони планували відзначити її ювілей, хотіли гуляти у ресторані з рідними та друзями.

Андрій жартував з дружини, натякаючи на її вік. Але Олена ніколи не сприймала ці жарти всерйоз, вона завжди стежила за собою і виглядала молодшою ​​за свої роки.

Деякий час подружжя жило лише вдвох, насолоджувалося одне одним і спільним життям.

Але через кілька років їм захотілося, щоб у їхнього кохання було продовження. Так у них з’явилася Марійка – улюблена донечка, найкраща дівчинка на світі.

І все було добре, життя йшло своєю чергою.

Олена навіть не підозрювала, що чоловік може їй зраджувати! Андрій працював у чоловічому колективі, у них із усіх жінок була бухгалтерка – Ніна Василівна, яка має двох дочок та вже чотирьох онуків.

Де він міг зустріти “іншу” і покохати її?

– Маамо, ну, мамааа! – Марійка трусила Олену за руку. – А тато сьогодні зовсім не прийде?

Олена подивилася на дочку і повільно похитала головою.

– А як же казка та поцілунок перед сном? – Марійка ображено надула губи.

– Марійко, я сама тобі почитаю сьогодні і поцілую багато разів!

– Мамо, ти що, плачеш? Мамо, ти чому плачеш?

Олена й сама не помітила, як у неї з очей потекли сльози. Вона раптом зрозуміла, що не буде більше казок на ніч та поцілунків перед сном.

Вона тепер буде самотньою жінкою з дитиною.

Олена присіла навпочіпки, обняла Марійку і голосно заплакала.

Донька ніколи не бачила маму, що плакала, вона навіть запереживала спершу, але потім почала гладити Олену по голові:

– Мамочко, не плач! Може, тато ще прийде.

– А звідки ти знаєш про тата?

– У нас у садку в однієї виховательки теж чоловік пішов, вона плакала, а інші її втішали. Це під час тихої години було.

– А ти чому не спала?

– Я в туалет ходила. Ти більше не плакатимеш, мамо?

– Ні, Марійко, не буду.

***

Минуло два місяці. Від Андрія не було ні дзвінків, ні спроб зустрітись.

Олена й сама не шукала чоловіка. Вона і на розлучення не подавала, не могла переконати себе піти, написати заяву. А може, ще сподівалася на щось.

Одного вечора їй подзвонила подруга. Дівчата поговорили про життя, про спільних знайомих.

– Оленко, а що з Андрієм таке?

Про те, що Андрій пішов із сім’ї, майже ніхто не знав. Тобто, Олена не розповідала про це нікому, тільки батькам.

– А що з ним?

– Ну не хочеш говорити, і не треба! Але я, як тільки його побачила, одразу зрозуміла, що він серйозно занедужав!

Олена здивувалася словами подруги. Як Андрій міг занедужати, якщо він живе з коханою жінкою?

– Наталю, а де ти зустріла Андрія?

– Я якось їздила по роботі на околицю міста, ну, ти знаєш, цей район…

– Так знаю.

– Ось і побачила там твого чоловіка. Він з іншого боку дороги йшов. Я йому: “Андрій, Андрій!” А він як не чує! Дивний якийсь, одяг не доглянутий, і головне, він був не підстрижений!

Наталка не дарма згадала про стрижку Андрія, всі друзі та знайомі знали, як ретельно Андрій доглядає волосся. Обов’язково стрижка раз на місяць, хороший шампунь, маска для волосся.

Не кожна дівчина так тремтить над своєю шевелюрою!

Звичайно, над Андрієм часто жартували через його догляд за волоссям. Він вже навіть ображатись перестав.

– Наталко, давай тепер детальніше – де, коли і о скільки ти бачила мого чоловіка?

– Так, що трапилося, Олено?

Довелося розповісти подрузі історію, як Андрій пішов з дому.

– Нічого собі! Але ж ти розумієш, що він там міг виявитися випадково? І жодного стосунку не має до цього району.

– Так, так, я розумію. Дякую тобі!

Олена раптом вирішила, що Андрій не покинув її, не пішов до іншої. А просто пішов із дому. Напевно, щось сталося таке, що переконало його так вчинити.

– Я просто зобов’язана знайти його та допомогти!

***

Кілька разів Олена в різні часи їздила в район новобудов. Каталася на машині вулицями, розглядала будинки та перехожих.

Звісно, ​​Андрія вона не зустріла.

– Може, він звертався на якийсь огляд? Але хто мені дасть такі відомості, це ж таємниця… Хоча я все ж таки спробую!

Олена поїхала до пoлiклінiки того району. Звичайно, інформацію про Андрія їй не дали, нехай він досі і був її чоловіком.

Тоді Олена змінила тактику. Вона взяла відпустку на роботі та знову прийшла до пoлiклiніки. Спочатку вона хотіла просто сидіти в чергах і видивлятися чоловіка. Але на вході Олена помітила оголошення про вакансію прибиральниці.

Звичайно, її бентежило те, що доведеться цілими днями мити підлогу в коридорах та кабінетах. Але, з іншого боку, їй як співробітниці можуть піти на зустріч і дати інформацію про Андрія.

Саме це і стало вирішальним чинником, Олену взяли на роботу. Вона ще ніколи так не тішилася при влаштуванні на роботу.

На час пошуків до Олени приїхала її мама, щоб допомогти з Марійкою.

Дівчина мила підлогу і поглядала на всі боки. День, другий, третій – даремно, Андрій не показувався.

За тиждень хтось нагорі зглянувся над Оленою. Біля кабінету терапевта сидів чоловік, схожий на Андрія.

Олена подивилася на нього з одного боку, потім – з іншого. То був він. Але в якому вигляді постав Андрій!

Чоловік сидів і не звертав уваги ні на що довкола.

Олена вирішила дочекатися, коли Андрія приймуть, а потім наздогнати його на вулиці та викликати на розмову.

Нарешті він вийшов з кабінету. Андрій, мабуть, нікуди не поспішав, йшов коридором, човгаючи ногами, як старенький.

Реєстратура, двері, ганок. Все, Андрій на вулиці. Олена – за ним.

– Андрію, зачекай!

Він навіть не озирнувся.

– Андрію, почекай!

Знову жодної реакції. А може, це не він?

Олена наздогнанала чоловіка і рішуче вигукнула. Той озирнувся, на Олену дивилися рідні очі.

– Андрій! – охнула дівчина.

– Олена… А я ось… занедужав.

***

Чоловік і дружина присіли на першу-ліпшу лавочку, і Андрій почав свою розповідь.

– На роботі ми проходили огляд, все, як завжди.

Я пройшов все необхідне, залишилося лише отримати допуск. 

Але потім мене викликали у один з кабінетів і повідомили, що я серйозно занедужав.

І я вирішив, щоб ви з Марійкою не бачили мене такого, зібрав речі і записку тобі залишив. Подумав, якщо так напишу, то ти не шукатимеш мене.

Потім я опинився тут…

– І ніякої інтрижки на строні не маєш?

– Ні звичайно! Куди вже мені…

Олена разом із чоловіком пішла по кабінету і, нарешті, дізналися всю правду. З Андрійом все добре. Недуга чоловіка була помилкою, хтось помилився, і не хотів цього визнавати.

Ну, а зміни у його зовнішності – це через самонавіювання, Андрій сам повірив у свою недугу.

Олена хотіла влаштувати сварку, з тими хто вчинив так з її чоловіком. Але їй порадили не зв’язуватися, бо навряд чи щось вийде.

***

– Андрій, чому ти просто все мені не розповів?

– Я не хотів щоб ви мене бачили таким…

– А гроші на відпочинок навіщо взяв?

– Думав, що винайму квартиру. Працювати мені було не можна!

– Ех ти..! Добре, що Наталка тебе впізнала і мені розповіла…

– Оленко, ти – мій ангел-охоронець! Обіцяю, якщо щось знову станеться, я насамперед тобі розповім. Не просто обіцяю, а навіть присягаюся!

Олена та Андрій прийшли додому разом. Їх зустрічати вибігла Марійка:

– Мамо, я ж казала що тато повернеться! – усміхнулася донька.

КІНЕЦЬ.